Наприкінці XIX — на початку XX ст. принцип розміщення орнаменту на сорочках, зберігаючи давні традиції, зводився переважно до вирішення практичних та естетичних завдань. Художнє оформлення диктувалося призначенням сорочки, віком та заможністю населення. Розташування орнаменту залежало без посередньо від крою сорочки та інших елементів одягу. Прикрашалися ті частини сорочки, які не закривались іншими складниками комплексу таким чином досягалася композиційна цілісність останнього.

У різних районах України розміщен-ня орнаменту мало як спільні, так і спе-цифічні риси. На значній частині терито-рії його розташовували на суцільно-кроєному рукаві або вставці, а також на рукаві біля вставки; у північно-західних районах Українського Полісся — на пле-човій вставці і внизу рукава. На Середній Наддніпрянщині декорували вставку та передпліччя у вигляді двох широких, співзвучних за малюнком смуг. Якщо ру-кав заповнювався вишивкою, то вона являла собою або окремі елементи орна-менту, розташовані у шаховому порядку, або ж вертикальні композиції.

Прикрашали також і поділ сорочок (ляхівка, лиштва, пелена), комір та ман-жети. Верхню частину стану орнаменту-вали залежно від наявності нагрудного одягу. У північних та центральних районах Київщини, де не вживали безрукав-ного нагрудного одягу, декор мав вигляд широкої вертикальної смуги на грудях, уздовж пазушки. Іноді до неї додавали по боках ще по одній смузі (так звані погрудки). В цілому на сорочках Право-бережжя орнаментація розміщувалася на рукавах, вставках, грудях, комірі, ман-жетах, подолі. На Лівобережжі орнамент також заповнював рукави та вставки, прикрашав поділ; на комірі ж, манжетах та грудях він був відсутній. На Західному Поліссі поділ сорочки, як правило, не прикрашався.

Локальною різноманітністю визнача-лись мотиви орнаментації сорочок. У другій половині XIX ст. для України майже однаково характерні геометричні та рослинні, рідше зооморфні мотиви орнаменту, які могли утворювати само-стійну композицію або поєднуватися між собою.

На Наддніпрянщині, крім північних районів, як і в середній смузі України взагалі, побутували рослинні, рослинно-геометризовані мотиви, відомі в усіх слов'янських народів. На півночі України переважали найпростіші геометричні по-будови малюнка, в той час як на Південно-Західному Поділлі, у передгір'ях і особливо гірських районах Карпат (у гуцулів) вони набували ускладнених форм. Рослинні мотиви, що побутували на Закарпатті (у бойків та лемків), від-різнялись від аналогічних на Середній Наддніпрянщині композиційною будо-вою, технікою виконання, поліхромністю. На півночі Київщини та Черні-гівщини збереглися архаїчні геометричні мотиви. На значній частині Лівобережжя переважав геометризований рослинний декор або хвилястими лініями (хмели-ками) розміщувались розетки та зірочки. На Правобережжі побутували такі рослинні мотиви, як гвоздики, дубові лист-ки, троянди.

Елементи тваринного світу, часто дуже стилізовані, зберегли свій початко-вий зміст у назвах орнаменту: метелики, рачки, павуки, собаки, півники. На Київщині й Полтавщині траплялися стилізо-вані зображення качок, павичів, джмелів.

Колористика орнаментації україн-ських сорочок, як і малюнок, залежали переважно від місцевих традицій. Так, на Чернігівщині, Полтавщині, а також на правобережному Поліссі переважала однотонна орнаментація. Проте монохромність Правобережжя й Лівобереж-жя була різною. У першому випадку домінував червоний колір, а орнамента-ція в основному виконувалася технікою ткацтва. На півночі Київщини у черво-ний декор інколи вкраплювався синій колір. На Лівобережжі переважало ви-шивання білими або трохи підфарбова-ними у різні відтінки лляними нитками. Вишивання білими нитками (біллю) бу-ло характерне для старовинних комплек-сів, ареал його збігається з ареалом поясного одягу типу плахти. На півночі Чернігівщини до білої орнаментації іно-ді додавали червоний колір. Невідбілена сіра або підфарбована у відтінки корич-невого чи синього кольору вишивка характерна для Полтавщини, для Київ-щини та Поділля — двокольорова черво-но-чорна вишивка. В останньому випад-ку переважання одного з кольорів за-лежало від призначення сорочки та віку її власника. На півдні Черкащини до червоного та чорного додавався третій колір — жовтий або зелений. Із Південно-Західного Поділля в напрямку Кар-пат поширюється ареал поліхромної ви-шивки.

Аналіз локальних варіантів крою та орнаментації українських жіночих сорочок дає змогу виділити основні їх типи, що побутували наприкінці XIX — на по-чатку XX ст.

Поліський тип. Для нього характерні такі риси: пришивання вузьких вставок (у половину пілки) або суцільнокроєного рукава по пітканню стану сорочки; гео-метричний орнамент на плечовій вставці, верхній частині рукава (у святкових со-рочках він заповнював увесь рукав), на подолі. Цей тип має правобережний та лівобережний варіанти. У сорочках правобережного Полісся верхня частина рукава призбирувалась біля вставки, на лівому ж березі рукав частіше приши-вався до вставки без зборів. Горловина сорочок правобережного Полісся викін-чувалася стоячим або виложистим комі-ром, а нижня частина рукава — досить широкими манжетами, тоді як горловина та рукави сорочок Лівобережжя викін-чувались обшивкою, що переходила в не-величкий комір та манжети заввишки 1 —1,5 см. Колорит вишивки був моно-хромний — на Правобережжі червоний, на Лівобережжі білий.

Полтавський тип визначався широ-кими вставками (у цілу пілку), приши-тими по основі стану; рукавом, розшире-ним додатково півпілкою та закладеним у рясні збори біля вставки. Рукав шили також і суцільним, у всю ширину полот-на, іноді розширюючи його додатковою півпілкою. Така сорочка не мала