Тема: Вишиту шовком сорочку я у душі збережу.

Мета уроку. Викликати в учнів інтерес до історичного минулого, до вишиванки; спонукати вихованців до відновлення національних традицій, їх збереження і впровадження в життя.

1.Вступне слово вчителя.

Із знання свого родоводу, історії рідного краю починається людина. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусіда, незамулена криниця, з якої пив воду мандрівник – все це родовідна пам’ять, наша історія, наші символи.

Ми сьогодні раді вітати всіх, хто любить нашу неньку Україну, хто гордий тим, що народився українцем, всіх, кому дорогі прадідівські традиції.

До нашої світлиці завітала Берегиня, прадавня слов’янська Богиня, яка осимволізовує родовідну пам’ять, наші традиції, наші символи. Завдання її – зберегти символи духу людського від забуття і байдужості, зробити її набутком для всіх. Одним із таких символів. Без якого немислимий український національний стрій, є вишивана сорочка. Про цей оберіг і буде оповідати нам сьогодні Берегиня.

Отже, тема уроку “Вишиту шовком сорочку я у душі збережу”.

І уч. Споконвіку українські жінки та чоловіки шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Бо вірили, що вона захищає людину від усього злого. Вважалося. Що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником магічної сили, яка є у людині. А водночас – це і оберіг. Недаремно військовий костюм, поширений на Русі вже в Х ст.., мав вигляд металевої сорочки – кольчуги.

Легенда про сорочку

2 уч. Жіноча сорочка належить до найстаршої одежі наших предків. Можна припустити, що за княжих часів на Україні – Русі в теплий період року довга сорочка, підперезана поясом, була єдиним одягом жінок і дівчат. У південних слов’ян ще й тепер можна бачити жінок у такому одязі.

Матеріалом для всіх українських сорочок завжди було і є біле лляне чи конопляне полотно домашньої роботи або купована біла бавовняна матерія.

Білий колір українських сорочок – це найстарша й найхарактерніша їх особливість. Національний характер білої сорочки підкреслюється в багатьої народних приповідках:

К Великодню сорочка хоч і лихенька, аби біленька

Як неділя, то й сорочка біла

Як мати рідненька, той сорочка біленька

Як сорочка біла то і жінка мила

Рукава як писанка, а личко як маків цвіт

Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті

Перша Перчиста любить паляницю м’якеньку, а друга – сорочку біленьку.

Пісня “Сорочка біла”

3 уч. Другою особливістю. Української жіночої сорочки є вишиванка. За вишиттям жіночі сорочки можна поділити на 3 типи: наддністрянські, галицькі та подільські. Наддністрянський тип сорочки вишивається червоними і синіми або чорними нитками. А також сірими або білими нитками по білому полотні. Характерний рослинний орнамент.

Галицьке вишиття поширене майже по всьому Поділлі та в мешканців Карпат. Характерним є геометричний і багатокольоровий орнамент.

На Поліссі жіночі сорочки або цілком не вишиваються, або вишиваються тільки червоною заполоччю та й то дуже простеньким орнаментом.

4 уч. Збереглися перекази, що в битві з татарами між Серетом і Збручем полягло чимало наших воїнів.

Відтоді в цьому районі Тернопільщини гаптують жінки червоним по білому сорочку-пам’ять, сорочку-реквієм. Звуться ті сорочки “бортівками” від назви району – Борщівський.

(дівчинка демонструє сорочку своєї прабабуся, якій вже біля 100 років)

5 уч. За місцем народження присвоєно ім’я і сорочці з Івано-Франківщини – “гуцулка”. Вона чи не найяскравіша за оздобленням сестер-сорочок. Особливо урочистий вигляд вона має в комплексі гуцульського вбрання (демонструє гуцульський костюм).

6 уч. (Хлопець у вишиванці). Добрий день, добрі люди! Погляньте, яка на мені гарна вишита сорочка! Я дістав її з бабусиної скрині. Може, ви думаєте, що вона туди одразу потрапила... Ні, вона пройшла довгий складний шлях...

7 уч. Розповідь бабусі (вчительки) про шлях, який проходила сорочка від сіяння конопель до готової сорочки. (Під час розповіді демонструється льон, повісмо, дерчівка, куделя і веретено, механічна прядка, півмітки, клубки, полотно, готові сорочки).

Жартівлива народна пісня “Ой кум до куми залицявся”

8 уч. Процес народження сорочки був довгим і трудомістким. Про це прекрасно мовить Лілія Загоруйко в поезії “Народження сорочки”.

Нечутно ступає вже вечір чорнявий

Од лиску сніжинок спалахує вишня

Он прясти сідає бабуся на лаві,

І серце торкається лагідна пісня

(дівч. тихенько співають “При долині кущ калини”)

Ось човник лежав в такт пісні початій

Сувої полотен лежать сіруваті

Як тільки роса висихала на квітах,

З бабусею йшли ми полотна білити

І сонце їх пестить палкими долонями,

А вітер цілує устами прозорими

Ще й блискітки хвилі на них осідають,

За тиждень сувої біліють, аж сяють

Вже вітер осінній колише калину

Чекаю пісень, що до мене прилинуть

Бабуся сорочку сідає кроїти,

А там забувають небачені квіти

На ній оживають прадавні веснянки

І спів чорнобривців, ромашок зітхання

Та промені перші калинових ранків,

І лебедя клич про самотнє смеркання

То ж я зберігаю сорочку і досі

Милуюся, які чепурні ці віночки

Вдихну її запах, чолом притулюся

Гаптована ж сонцем і серцем бабусі

9 уч. Спочатку сорочку не оздоблювали. Вона була простого покрою. Складали тканину вдвоє, вирішували горловину і приточували рукави – два зшиті прямокутні полотнища. З часом технологія пошиття сорочки ускладнилася. І тепер чоловічі і жіночі сорочки істотно відрізняються.

Сорочки найчастіше шили в четвер, бо це був благополучний день тижня.

Здавна наші пращури з пошаною ставилися до вишиваної сорочки. Приписували її чарівну силу. Вважали, що той, хто одягнув чисту сорочку почував себе здоровим. А щоб бути здоровим, треба носити лляні або конопляні сорочки з прядива, бо вони мають такі ефірні масла, що захищають жіночу утробу від шкідливого атмосферного впливу і випромінюють із тіла усіляке накопичення