Сорочки іншого ґатунку такого впливу не мають, а навіть навпаки все штучне веде до штучності в організмі, особливо до руйнування кістяка, реформованості хребта у дітей.

10 уч. Переодягалися щонеділі. Дітям давали сорочку в суботу ще за днини. Часом траплялись і прикрощі. Ось що розповідає Василь Щучак у вірші “В сорочечці”

Сварила мати на синочка:

“Чому бруднесенька сорочка?

Ти вранці тільки одягнув?

Соночок голову зігнув і

Мамі стиха відповів:

“Я вишеньки в сорочці їв”

На тижні, особливо у понеділок або п’ятницю, переодягатись в чисту сорочку не можна було. Хто переступав засторогу, мав неприємності.

Сорочку, яка сушилася знімали до заходу сонця, щоб в неї не вселився злий дух. Люди вірили, що рано одягнена сорочка – для Бога, в полудень – для людей, а ввечері – ля нечистої сили.

Жив з мамою маленький хлопчик. У нього сніжно-біла сорочка. Мама випрала її і повісила надворі сушитися. Надходила ніч... Хлопчик каже матері:

Мато, я піду заберу сорочу

Навіщо? – дивується мати

Ніч торкнеться до білої сорочки

Сорочка почорніє... Що я одягу?

Вч. Кожна господиня чи дівчина дбала, щоб сорочка була чиста і біла. Бо за сорочкою судили про жінку: дбала господиня чи ні. Багата чи бідна. Про це твердять і народні прислів’я та приказки. Які всі знаєте?

Така сорочечка, як кленів листок

Таке полотно, як запірок

Хоч латана, старенька, аби біленька

Така сорочка біла, як ніч

Маю доста сорочка: на свято – одна, а на будень – ще менше

Най буде драна. Але гарно прана

У суботу має бути гарна погода, бо сировина сорочка сушить

У бідної одна та гідна, а у багачки є повна скриня та й усі гарні, але сині

Уч. 11. Першу сорочку дитині шили з полотна, яким обвивають свічки хрещені батьки. Бо це полотно при охрещені отримує великий позитивний заряд, до нього дотикаються найваговитіші руки – руки свідків великої події, “Приписування до царства Христа”. Така сорочина загартовує тіло і духу.

Першу сорочку дитині обов’язково коло пазухи вишивали синім шовчиком, кілька хрестиків – на чисте, щасливе, присвячене Богу життя.

Перші сорочки називали льолями. Дитина до 9-ти літнього віку – теж в льолі. На льолі по долині вишивали білими нитками ялички, би добре дитя росло, би силу мало, добру незрадливу долю (ялина відбиває суперників).

Льолю обов’язково треба було підперезувати аби чітко межувалося добро зі злом, не було “золотої”, такої пагубної середини. Не маля льоля ніколи комірця, аб розвійною була дорога. Від 9 до 13 р. йшли сорочечки з невисоким комірцем – стоячком, “гуляром”. Гуляр обов’язково мав мати вишиття “би борше до людей доросли та люди поміж себе прийняли”.

Уч. сорочки оздоблювали вишивкою, мережкою, виколюванням, занизуванням, затиканням. Особливо густо прикрашалися рукави, комір, поділ сорочки, бо вважалося, що саме там, де кінчалася тканина – панцир, найвразливіші для злих сил місця. Тому часто поли сорочки були вишиті, вигачкувані довгими стряпатими зубчиками, які відігравали роль оберегів – відбивали зло.

Бабуся розповідала, що в старовинних сорочках рукави збиралися на пухлики – рівненькі, добре затягнені, так з’єднані з плечовим швом, що “ні вузличка”.

Здебільшого змережували “зубцями парної кількості”, щоб усе життя в парі бути. А ще в кожен “зубчик” вкладали ниточку, щоб чоловік дому тримався. На рукавах після “пухликів” вишивали квіти голівками догори, - щоб гордо носити сорочку.

Вч. (розповідь про сорочки свого регіну). На моїй батьківщині, в Березовах Косовського району, чоловічі і жіночі сорочки шили вручну) показую сорочку своєї бабусі). Вони були із срібного, голубого полотна на будень, а з повісняного, тонкого і білого на свято. Оздоблювали вироби декоративними швами: штапівкою, морщінкою, копаничками (як бджолині соти). Морщінкою декорували біля коміра, манжетів. Копаничками біля вуставків.

З коміром сорочку носили шляхетні люди, а мужики не мали права одягати сорочки з коміром (із спогадів старих людей і книги професора Івана Кузика Березовського “Березівське боярство в історії Україна”).

Березовські сорочки до 30-х років прикрашались скромною вишивкою. Декор складався із рослинного орнаменту, колорит чорний, вишневий з чорним (чорнобриві узори). Після 30-х років стали багатше декорувати сорочки, запозичивши елемента узору з гуцульських та подільськиї сіл. Тепер у нашому регіоні переважає у вишивці техніка низі і хрестика, геометричний рисунок. Переважає чорнобривий колорит (показую теперішні сорочки).

Уч. Заможні дівчата мали багато різних вишиванок. Деякі мали 50-80 і 100 сорочок. Сорочки призначались для буденної роботи, свята, посагу, весілля, навіть смерті...

Існував звичай, подекуди ще зберігся й досі: дарувати нареченому вишиванку, свекру, свекрусі у день весілля.

В деяких регіонах родичі молодої несли в дарунок молодому сорочку. Вишивати її дівчина могла ще за довго до весілля. “Бо, - кажуть, - як є готова сорочка, то Бог і милого швидко пішле”.

Пісня “Вишивака”

З вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку.

Що тоненька голочка для сорочок,

А ще тонший в дівчини голосочок

Вишивала дівчина, вишивала,

На полотно білеє душу слала...

Вишивала дівчина, вишивала

Чорную і червоную нитку клала

Що то чорная ниточка – розставання.

А червона ниточка – то кохання

Що то чорна ниточка часто рвалась,

А червона ниточка легко слалась

Я піду в неділеньку на гулянку,

Подарую милому вишиванку

Серце, мій соколику, ти не сердься –

Буде ти носить її коло серця

Уч. Весільна сорочка була особлива:

“В якій вінчатися, в такій і кінчатися”, казали люди. Отож, весільна соочка, зберігалася аж до смерті, більше з дня весілля не одягалась.

В деяких місцевостях дочка в річницю свого весілля несла в дар татові і мамі вишиті власноручно сорочки. Вони взамін повертали її ту першу, яка