Відгомін весняної новорічної обрядовості зустрічається у фольклорі багатьох народів. У білорусів та українців — це весняна тематика ба-гатьох колядок і щедрівок, у росіян — знамените свято масляниці. Крім того, у білорусів існує жанр весняних величальних пісень, що назива-ються волочебними. В українців (в Галичині, на Надсянні) існують схожі за функцією риндзівки. І ті і другі виконуються весною при обході дворів — на зразок новорічного колядування.
Крім свята весняного рівнодення, що було водночас і березневим Новим роком, у стародавніх слов'ян відзначалося також свято зимового сонця — його поворот на літо. Прикметою служило поступове збільшен-ня дня у грудні. Свято зимового повороту сонця у багатьох слов'янських землях називається ще й зараз керечун (Західна Україна), коронуй (в Росії), kracun (у Словакії). Назва походить від коротких грудневих, днів.
Наприкінці І тисячоліття до н. е. і в перші століття нової ери старо-давні слов'янські традиції керечуна і свята весняного рівнодення зіткну-лися спершу з давньоримськими сатурналіями 55 (в той час слов'янські землі примикали до окраїнних провінцій величезної Римської імперії), а пізніше з християнством.
Зміщення новорічних свят з весни на 1 січня почалося на Україні у XIV ст.— під впливом прийнятого у Європі січневого літочислення. Але серед народу довго ще початком Нового року вважали весну і час ра-хували «літами». В Росії дату 1 січня було закріплено Петром І у 1700 р.
Під тиском християнства язичницькі новорічні обряди і пісні пересу-нулися з весни на період з 24 грудня по 1 січня (старого стилю). Зрідка також трапляється виконання колядок і щедрівок 6 січня (на водо-хрестя). У різних місцевостях були свої відміни. Наприклад, на Черні-гівщині, Волинському Поліссі, в Галичині, Буковині та Закарпатті об-ходи дворів починали з 24 грудня.
В українському фольклорі існує два види новорічних пісень — ко-лядкн та щедрівки. Назва щедрівка походить від щедрого вечора — як здавна називали вечір під Новий рік. Колядка, як припускають,— видозміна латинського calendae (так у стародавньому Римі називалися перші дні місяця) або kalandai — від назви нового року у Візантії. Цей вплив позначився також на назвах новорічних свят у інших народів: у болгар коленде, у румун колінда, у абхазців коланда. Але самі пісні — колядки і щедрівки — як вище було показано, набагато давніші за ці назви.
Тематика новорічних пісень
Серед усіх слов'янських народів новорічна пісенність найбільше роз-винена в українців. Менше пісень в Білорусії і тільки окремі зразки зафіксовано в Росії (серед них такі своєрідні, як овсени, виноградья.).
У змісті колядок і щедрівок виразно виділяються дві групи образів: землеробство і сім'я. Новорічні обряди здавна наповнювалися турботою
58 Сатурналії — святкування яа честь Сатурна, бога посівів і землеробства. Відбу-валися у Римі між 17—24 грудня.
про долю майбутнього врожаю. Не тільки співали «В полі, полі плужок ходить», але, наприклад, парубки, що водили «Маланку» у Подністров'ї, вносили з собою до хати плуг або чепіги і робили вигляд, що орють.
Відголоски віри у чудесну силу слова (вербальна магія) знаходяться у структурі пісень: більшість з них двочастинні — складаються із за-співу і приспіву. Саме у приспіві лунають часто формули побажань та звертань на зразок: «Щедрий вечір», «Добрим людям на здоров'я!», «Святий вечір!». А у звертанні «Ой дай боже!» простежується спадко-ємність від язичництва, коли подібне звертання звучало «Ой Даждь-боже!» — тобто, звеличувався язичницький бог сонця, в ім'я якого па-лали ритуальні вогні в дні весняного рівнодення.
Пісні сповнені побажаннями прибутку в господарстві, особливо ху-доби: «Там овечки покотились, а ягнички народились». Практичногоспо-дарськими міркуваннями селянина пояснюється зближення землероб-ських і сімейних мотивів: добробут залежить не тільки від матеріаль-них статків, але від щасливої і великої родини. Через це родинні і шлюбні побажання постійно лунають в колядках та щедрівках:
Що в нашого панотця
Золотії ворітця,
А за тими ворітьми
Стоять стовпи золоті,
А за тими стовпами
Стоять столи заслані,
А за тими столами
Сидить батько з синами. і
Сидить батько з синами,
Пише лист перами.
Що на небі молодик —
Да то сам чоловік,
Що на небі зоря —
Да то його жона,
Що на небі зірочки —
Да то його діточки.
Внаслідок того, що колядки і щедрівки майже завжди звернені до конкретних членів родини, їх можна поділити на чотири групи: пісні господареві, господині, парубкові, дівчині.
В колядках господареві основні мотиви — аграрно-господарчі та сі-мейно-побутові. Йому бажають багатства, здоров'я, його родині — щас-тя. Господар порівнюється з місяцем, його дружина — з сонцем або зо-рею, діти — зіроньками; або дружина — з калиною, діти — з квітами, сам господар — з виноградом. Внаслідок переліку складу родини вини-кають постійні порівняння та епітети, часто з варіантами (див. вище текст «Що в нашого панотця»).
У піснях господині вона вславлюється як дружина, мати, хазяйка. В окремих випадках жіноча привабливість підкреслюється тонкими гу-мористичними засобами:
А в дядька Тимка гарна жона:
По двору ходить, як місяць сходить,
У хату ввійшла, як зоря зійшла,
За стіл сідає, як золото сяє.
Не садіть, дядьку, жінки коло віконця,
Коло віконця, коло дірочки,
Бо вкрадуть дядину замість дівочки.
M
Парубок зображується майбутнім господарем, звитяжним лицарем. Нерідко зображення військових доблестей поєднується із тематикою ко-хання.
Дівчина оспівується у трьох ракурсах: її краса та вбрання (вона рівна королівні), її вправність у господарстві (вона вміє і шити, і пряс-ти, і куховарити), і, нарешті, вона величається як майбутня наречена, їй зичать щасливого кохання, весілля. Причому це може робитися не прямо, а через показ весільної атрибутики:
Що у