У першій (релігійній) частині звучала музика культового змісту (канти, псальми тощо), а також релігійні колядки. Друга — повністю спирається на народно-пісенний і танцювальний матеріал. Запорожець співав патріотичну пісню «Та не буде лучче, та не буде краще», розігру-валася інтермедія за змістом відомої пісні «Ой під вишнею, під череш-нею». Звучало багато інструментальних мелодій, в тому числі різних національностей — залежно від того, який персонаж діяв на сцені («Ка-маринська», «Полька», «Краков'як» тощо).

Ляльковий вертеп зараз не зустрічається, але на заході України продовжує виставлятися живий вертеп, де ролі виконуються хлопцями, що відповідно перевдягнені і розмальовані. Вони ж співають ряд коля-док. Серед дійових осіб вертепу, який виставляється в селах Збаразь-кого району Тернопільської області,— Пастушки (хлопці-підлітки), Бі-да, Дід, Чорт, Корчмар. Вертеп виставляється у хаті. Перед цим госпо-дарів запитують, чи може до них «зайти вертеп». Склад вертепу буває двох видів: з шопкою або з шестикутною зіркою. Заходячи до хати, вертепники ставлять шопку або зірку, і коло цього місця розпочинають виставу.

Вертеп — це справжній театр 59. Є сюжет, ролі, зав'язка, кульмінація, розв'язка дії, декорації, окреслюється навіть «сцена» — місце біля шопки чи зірки. Це музична вистава, бо вона супроводжується ліснями, у вер-

68 Термін М. Бахтіна. Див.: Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. М., 1965. С. 5.

59 Див.: Федас Я. Ю. Український народний вертеп. К., 1987.

-те

тепі беруть участь музики. Кожен учасник вертепу знає напам'ять усі ролі, тому ролі взаємозамінні. Але конкретний діалог чи монолог, як првило, імпровізується (хоча є зошити з записаними текстами).

Великого поширення дістала новорічна вистава «Коза». Відома вона практично по всій Україні. Дійові особи — Коза (парубок у вивернутому кожусі, він тримає дерев'яну голову кози із рухомою щелепою, яка може при потребі клацати), Дід (він веде козу за мотузку), Лікар, Городо-вик, Торговець та ін., хор парубків, які співають колядку «Коза». Дія розгортається в перебільшено-гумористичних формах. Гурт заходить в хату, Дід заводить Козу. Починається колядка про козу. З моменту, коли Дід ударив Козу і вона «умерла», дія переходить в діалог. Тор-говець намагається купити Козу, Дід торгується. З'являється Лікар, який виліковує Козу. Та оживає і все закінчується загальним танцем під спів парубочого хору. В кінці Міхоноша з Козою обходять господарів і збирають гостинці. Головне у цьому нехитрому сюжеті — жвавість, до-тепність, винахідливість. Вистава завжди викликає посилений інтерес. Особливого поширення «Коза» набула в лісовій і лісостеповій частині України. У самому факті водіння кози поєдналися, як мінімум, три джерела: звичай «першого полазника», відголоски римських сатурналій і давньогрецьких діонісій (головним героєм їх був козлоногий бог Діо-ніс — покровитель рослинності і родючості), пережитки язичницьких ігрищ з перевдяганням і масовими «сміховими» обрядами.

Інша новорічна пісня-вистава «Маланка» також парубоча вистава. Один перевдягається Маланкою, інший — Циганом, ще який — Дідом. Буває, що разом з Маланкою водять «Козу». Циган може водити Вед-медя (перевдягненого парубка), або Коня (двоє хлопців, накриті якоюсь накидкою). Гурт співає щедрівки, а також пісню про Маланку. У хаті Маланка жартує, робить «бешкет», Циган нишпорить по хаті, Дід сва-риться з Бабою і т. д. Походження «Маланки» менш ясне, але за усіма ознаками, ця вистава не така давня, як «Коза».

В язичницькі часи рядження мало магічну функцію. Однак вже з XIX ст. воно втратило первісне значення і стало звичайною новорічною розвагою. Про це свідчить і той факт, що усі три розглянуті вистави — вертеп, «Коза» і «Маланка» — мають спільних персонажів. Отже, колиш-ній розподіл масок і одягу втратив ритуально-магічне значення, пере-творившись в елементи гумору і святкових жартів.

ВЕСНЯНКИ

Походження весняних обрядів і пісень

Святкування приходу весни поширене у різних народів. Напевно, об-ряди зустрічі весни існували ще у первісно-общинному суспільстві, але особливої ваги вони набрали в епоху бронзи, у період інтенсивного роз-витку землеробства. Стародавнє населення Європи весняним співам і обрядам надавало магічного значення: кличучи весну, вірили, що за-говірні формули і ритуальні дії сприяють швидкому пробудженню при-роди.

77