Вона “знає”, але не усвідомлює розумові процеи чи існування мислення, вона “не знає, що знає”. Ця форма свідомості є ніби світом думки, який відрізняється від високорозвинутої інтелектуальної людини нашого віку і нашої раси.

Тварина не може перенести свою свідомість з відчуттів зовнішнього світу на внутрішній стан буття. Вона не в змозі “пізнати себе”.

Це є фізична свідомість. Тварини на цьому і зупиняються. А людина тим часом починає питати себе, чому те чи інше відчуття приємне і ставить його в зв’язок з іншими речами чи особами, або роздумує, чому відчуття не є приємним, що з нього випливає.

Це і є “ментальна свідомість”, тому що вона признає існування внутрішнього “я”. Людина, яка володіє ментальною свідомістю, не тільки “відчуває”, вона має в своєму розпорядженні і слова чи розумові поняття про ці відчуття і може уявити себе випробовуючою їх, відділяючи себе, відчуття чи почуття від того об’єкта, який відчувають.

Людина здібна думати: “Я відчуваю, я бачу, я чую, я бажаю, я роблю”. Ці слова вказують на те, що ментальна свідомість пізнає розумові стани, дає їм назви і пізнає разом з тим; чиє “я” пізнає відчуття. Цю стадію називають самосвідомістю. Людина починає усвідомлювати, що в неї є мислення. Вона здібна “пізнати” себе, як істота, яка володіє мисленням.

Людина здібна роздумувати про розумовий стан інших людей, тому що вона усвіомлює ці стани в самій собі.

По мірі того, як людина розвиває в собі ментальну свідомість, вона починає розвивати всезростаючі ступені розумності і тому роиписує величезну важливість цієї частини своєї природи.

Розум є зброя, якою людина розкопує родовища фактів, виявляючи кожен день нові скарби.

Ця стадія ментальної свідомості приводить людину до пізнання самого себе, до пізніння всесвіту. Страждання людини переходять з фізичної до ментальної свідомості і вона усвідомлює проблеми, про які раніше і не підозрювала; відсутність розумної відповіді породжує розумове страждання. І душевні страждання набагато гірші від будь-яких фізичних.

Коли людина досягає вищих стадій ментальної свідомості, і перед нею починає розкриватися наступна вища ступінь, то вона здібна гостріше, ніж будь-коли, відчувати незадоволення життям. Вона не може зрозуміти сама себе, своє походження, долю, призначення і природу.

Існує дві площини свідомості. Перша із цих площин свідомості, яка стоїть вище “самосвідомості” психологів (яку ми називаєм ментальною свідомістю) може бути названа “свідомістю я”, тому що вона дає свідомість реальності “я”. Ця свідомість набагато вища “самосвідомості” людини, яка відрізняє “я” від “ти”.

Вона вище і ітєї свідомості, що дозволяє людині відрізняти “я” від різноманітних властивостей мислення, які вона закликає за “не-я”, поки не наштовхується на ніщо, що не може відкинути; що вона називає “я”, хоча ця стадія значно вища ступеня, на якому стоїть більшість людей, і є високим ступенем досягнення її.

Принародженні свідомості, наше “я” пізнає самого себе ясніше і повніше. Ця свідомість не є результатом роздумів, а саме “усвідомлення” – подібне тому, як фізична свідомість і ментальна свідомість складають щось досконаліше від “інтелектуального переконання”.

“Я” знає, що воно реальне, що воно має основу у вищій реальності, яка лежить в основі всього Всесвіту. Знаючи це, наше “я” знає, що воно не може бути знищене чи пошкоджене; що йому не загрожує смерть, що воно безсметрне.

І в цій впевненості, і в цій свідомості приховується світ, сила. Коли це розкривається людині, сумнів, страх, незадоволення спадає з неї, і вона вірить в безстрашність, в ясність. Тільки тоді вона може з повним розумінням і знанням сказати: “Я є”.

Є ще одна стадія, яка стоїть вище згаданого ступеня, але її досягають тільки деякі представники людства. Згадки про неї приходять з усіх країн, часів і віків.

Вона була названа “космічною свідомістю”, і описується людьми, які нею володіють як усвідомлення єдності життя, як свідомість, що Всесвіт заповнений єдиним життям, як дійсне сприйняття і знання, що Всесвіт повний життя, руху і розуму, що не існує сліпої сили чи мертвої матерії і що все живе вібрує і є розумним. Все це відноситься од істинного Всесвіту, який складає суть і основу Всесвіту, енергії і мислення.

Весь Всесвіт вони сприймають як Розум.

Тільки дехто випробував цю форму свідомості, в хвилини “прояснення” (просвітлення), причому періоди ці продовжувались дуже невеликий час і зникали, залишаючи за собою тільки спогади. В момент “прояснення” люди, які його відчували, були у зіткненні з вселенським знанням і життям.

Відносно “космічної свідомості” можна сказати, що вона означає щось більще, ніж інтелектуальне перконання, віра чи розуміння фактів. В хвилини великого духовного підйому вони усвідомлювали себе в присутності Творця.

Є деякі центри в розумовій істоті людини, які можуть пролити світло на запитання про існування Творця і вищого розряду істот. Від цих центрів виходить та частина її “відчуття”, яку вона називає “релігійним інстинктом” або інтуіцією. Людина не приходить до свідомості “чогось потойбічного” шляхом свого інтелекту; свідомість – це є ніби промінь світла, який виходить від вищих центрів “я”.