Писанки у західній Бойківщині мають багату солярну орнаментику. Тут зустрічаються і зображення сонця у вигляді кола з рисками чи крапками з променями, і різноманітні сонячні знаки: косі хрести, тетраскели, “млинки” та “вітрячки”. Ці космогонічні мотиви широко представлені у писанках сіл Велика Лінина та Галівка. Досить часті у цій частині регіону фризовані побудови з ромбів на екваторі писанок. Писанки села Ясениця-Замкова Старосамбірського району виділяються різноманітними формами рослинної орнаментації. Тут і квіткові композиції з трьох гілок, і гнучкий пагінець з квітами, що обвиває яйце навкруги.

У писанковій орнаментиці центральної Бойківщини, як і на всій території регіону, поширені орнаментальні мотиви, які утворюються внаслідок численних повторів з певними варіаціями одного простого елемента, що за формою нагадує краплю, яка падає. З цих елементів у селах Верхнє Синьовидне, Тернівка Сколівського району та СЕмигинів Стрийською району будують писанкарки розети, напіврозети, кометоподібні композиції. Типовим є розміщення розет на полюсах та екваторіальному поясі писанки.

Цікаві зразки орнаментики представляють писанки з села Верхнячка та околиць міста Сколе. Їм притаманна поліхромність, різноманітні зображення квітів.

Для геометричної орнаментики писанок східної частини Бойківщини характерна як строга графічність ліній, так і широка манера розпису.

Рослинна орнаментація виступає у геометризованій формі на писанках з сіл Суходіл (Рожнятівського району) та Розточки. Це переважно стрічкові побудови з симетричних гілок смерек. У селі Ценява дуже популярні вазонні композиції, в яких виражене прагнення передати рослинні форми в натуралістичному плані.

Традиція розписувати писанки навесні збереглася до наших днів в окремих селах західної і центральної Бойківщини, на сході регіону вона утримується тільки у найбільш віддалених гірських селах.

На закарпатській Бойківщині писанки, чи, як їх називають на Міжгірщині, “мальовані яйця”, були менш поширені. Класична воскова техніка у 40–70-х роках ХХст. тут вийшла з ужитку. Замість неї використовували всілякі примітивні засоби нанесення візенків: обкладання яєць натуральним листям і квітами з тимчасовим закріпленням їх никтами чи рідкою тканиною з метою одержання після занурення у одній фарбі реверсивного відбитка цих рослин на поверхні яйця. Такі рослинні мотиви розміщувались переважно на бокових полях писанок.

Колорит писанок на Бойківщині в основному витриманий у двох кольорах: кольору тла та кольору шкаралупи яйця, який отримують після зняття воску від попереднього реверсивного розпису.

Колір тла робиться переважно теракотовим, синім, бузковим, фіолетовим, сірим, чорним та зеленим. На західній і центральній Бойківщині поширені писанки трьох або чотирьох кольорів.

Багатство орнаментальних форм бойківських писаном є плідним джерелом для розвитку сучасного декоративно-прикладного мистецтва України1.

2.7. Вироби з бісеру

У кінці ХІХ ст. в деяких бойківських селах жінки виготовляли з бісеру різні нашийні прикраси. На початку ХХ ст. І. Франко так писав про ті прикраси: “До характерних ознак жіночого одягу в околицях Лютовиськ (західна частина Бойківщини) належать так звані драбинки – нашийні силянки із кольорових скляних паьорок, нашитих на стрічки сукна або полотна, що застібаються гапликами. Ці драбинки носять тут лише дорослі жінки, а в селах, де їх виготовляють, вони є невід’ємною частиною жіночого одягу. Жінка без драбинки на шиї вважалася зганьбленою. В селі Лолині ці драбинки називають ширинками. Вони схожі на гердани, що їх носять гуцули і покутянки”1.

Найдавнішою технікою виготовлення нашийних прикрас було нанизування бісеру на волосіння та нитки, плетення (“силянє”) ними ажурного узору. Від цієї техніки і походить назва виробів “плетінки”, “плетеники”, “силенки”, “силованки”2.

У східній частині Бойківщини виготовляли з бісеру широкі, у вигляді круглого коміра прикраси (“кризи”). Як правило, вони компонувалися з трьох смуг різною ширини, з’єднаних між собою. Перша – завширшки 2-3 см з невеликими орнаментальними мотивами, що ритмічно чергувалися між собою, прилягала щільно до шиї. На другій смузі (10-12 см) вміщували основні орнаментальні мотиви, які й були центром усієї композиції. Третя смуга (4-6 см) утворювалася з хвилястими або ламаними лініями, середньої велечини, до яких підвішували висульки 1-2 см завдовжки.

Орнамент смуг, що скадався з геометричних мотивів у вигляді квадратів, прямокутників, ромбів, півкіл, прямих, скісних і ламаних ліній, компонувався звісно на булому тлі, що об’єднувало смуги в одну цілісність і підсилювало їх декоративне звучання. У Міжгірському районі виготовляли своєрідні малі кризи – “плетінки”. В них перша смуга була найдовшою, лежала навколо шиї, а дві інші – вдвоє коротші, лягали на груди. Геометричні орнаменти білих, червоних, синіх і зелених кольорів розміщені в них на темно-синьому тлі.

Подібні за формою нагрудні жіночі прикраси – “мониста”, “поддушники” – побутували в колишній Воронезькій губернії в Росії3.

Іншою технікою виготовлення нашийних жіночих прикрас було ткання простим перебором. Для цього використовували невеликий “верстат”, що складався з дерев’яної прямокутної підставки (60-100 см) з двома дерев’яними порогами (висотою 6-10 см), розміщеними на кінцях підставки. На ньому снували основу з 10-14 ниток і переплітали їх окремою ниткою до узору виробу.

Ткані жіночі прикраси з бісеру мали вигляд стpічок 1-3 см завширшки, що закінчувались сплетиними з ниток основи шнурочками, якими прив’язували їх до шиї.

Орнаментальні композиції нашийних прикраc – “драбинки”, “ширинки”, “ґерданики”, “ґерданик” – складались з геометричних мотивів, переважно ромбів білого кольору, що ритмічно повторювались на всій площі виробу.

Ці жіночі прикраси з бісеру мають багато спільного з подібними виробами з Білорусії4.

В околицях села Верхня Яблунька виготовляли