При безпосередніх контактах між етносами відбувався процес запозичення тих чи інших рис, навіть іноді окремих видів одягу. В традиційному народному одязі відображені процеси формування етнічного складу1. Одяг як один із важливих елементів народної культури тісно пов’язується з соціальною структурою села, рівнем життя, обрядовістю.

Основним матеріалом для виготовлення одягу у бойків виступала домоткана тканина. Соціально-економічні2 та побутові умови сприяли збереженню домашнього виробництва полотна, сукна3 і шкіри. Використання для одягу льняного і конопляного прядива та вовни становило давньоруську традицію. Із льняного тонкого полотна шили натільний, поясний і рідше верхній одяг (“каптани”, “кацабайки”) та головні убори жінок.

Полотняна вибійка ішла на пошиття поясного жіночого одягу. Щойно на початку ХХ століття в побут бойків увійшло фабричне полотно (“побіл”), з якого шили сорочки. Загалом, одяг робочий виготовляли з конопляного полотна, а на свята – з льняного.

Типові риси бойківського вбрання найбільш яскраво виявилися в одній із типологічних ознак – крої сорочок. Тут збереглися старослов’янські реліктові форми. Серед них – тунікоподібна сорочка (безуставкова) з суцільним рукавом, характерна для східнослов’янських і неслов’янських народів4. Така сорочка побутувала на Бойківщині лише на півдні Дрогобиччини у високогірних районах, які прилягають до Закарпаття, де була домінуючою. Вона відрізняється густими зборами (брижами) навколо шиї, розрізом пазухи з правого боку, в місці з’єднання переднього полотнища з рукавом або боковим полотнищем. Поряд з таким типом тут шили і сорочки уставкові, в яких рукав з плечовою частиною з’єднувався уставкою. Своєрідною особливістю бойківських жіночих сорочок є те, що їх шили переважно короткими (“курті”) і без підточки, носили згодом із спідницею (“плічата”, “опліча”, “рубатка”, “рубатьє”).

Національний стрій можемо одночасно розглядати як історичну категорію і як художню систему, що включає об'єм, конструкцію, колорит. Кожний з цих складників залежав від відповідних обставин і функцій. Народний стрій належить до просторових видів мистецтва. Його композиційна цілісність, об'єм сприймаються як скульптура – з усіх точок зору.
Для українських національних строїв характерна багатошаровість, пишність форм, велика кількість складових частин, які одягались одночасно (сорочка – безрукавка – свита; сорочка – спідниця – фартух; плахта – запаска і т. ін.). Таке нашарування форм творило відповідний силует; дзвоноподібний, прямий, трапецієподібний. Основний критерій народного ідеалу – доцільність і краса – формує мистецькі засади творення строїв. Техніка декорування, вид орнаменту, ритм на всіх складових частинах вбрання підпорядковані єдиному принципові обраному і закріпленому традицією в тому чи іншому регіоні. Орнаментальні мотиви підпорядковуються композиційній цілісності всього вбрання. Вид орнаменту – геометричний, квітковий, стрічковий – обов'язково повторювався на кількох складових частинах костюма.
Таким чином, у національному вбранні українців панувала щедра декоративність через уміле зіставлення контрастних кольорів орнаменту із загальним – білим, сірим, коричневим – тлом вбрання, членування великих форм на менші і вдале акцентування домінуючого кольору, який об'єднує весь костюмний комплекс в єдиний художній образ. Оздоблення народних строїв відзначається багатством різновидів орнаментальних мотивів (рослинний, зооморфний, орнітоморфний, геометричний); різноманітністю технік (вишивання, яке на Україні налічувало понад сто способів, ткання, аплікація, мережка, мереживо, вирізування); широким вибором оздоблювальних матеріалів (вовна, шовк, шкіра, метал, бісер).
Національний стрій українців постає величною пам'яткою, що пов'язана з історією народу, розкриває його характер і творчі можливості. Сьогодні народний стрій вилучений з ужитку. Донедавна, як святковий і обрядовий, його носили лише в Карпатському регіоні. В інших місцевостях України на свято одягали окремі компоненти: вишиті сорочки, блузи, фартухи, прикраси. Після проголошення України незалежною державою народний стрій стали застосовувати всюди, проводячи політичні заходи, вшанування пам'яті загиблих від репресій, посвячення, концерти і т.п. Як вид декоративно-прикладного мистецтва в наші дні народний стрій живе ще на сцені. Самодіяльні колективи виявляють велике зацікавлення фольклорною спадщиною – піснями, танцями, музикою. В Україні з'явилось багато фольклорних ансамблів, над створенням сценічного вбрання яких працює багато художників.
Кращі принципи створення народних строїв, їх крій, декорування (вишивка, аплікація) зберігаються в наші дні в проектуванні художниками-модельєрами і народними майстрами сучасного вбрання.
Отже, при вивченні українських національних строїв слід обов'язково простежувати спадкоємність явищ духовної і матеріальної культур від найдавніших часів до наших днів, що зберігається не лише в пам'ятках одягу, айв літературних джерелах, археологічних матеріалах, іконографії, живописних полотнах.
Слід також пам'ятати, що Україна в усі часи не була відірваною від навколишнього світу. її історія тісно пов'язана з історією Візантії, Арабського Сходу, Кавказу, країн Західної Європи. Тому національне вбрання потрібно вивчати на широкому історичному тлі, пов'язуючи з явищами культури, які паралельно відбувалися в інших державах.

Розглянемо особливості національного вбрання Бойківщини. Порівняно з гуцульським стрій бойків виглядав скромніше. Сорочку-оплічу довгу уставкову і безуставкову носили, як і гуцули, поверх штанів. У стані сорочку підперізували широким шкіряним поясом. Біля коміра її прикрашали червоною стрічкою або металевою запонкою-шпонькою з дзеркальцем. У безуставкових сорочках розріз для голови робили не на грудях, а на спині. Спереду сорочку декорували дрібними складочками-брижами. В оздобленні сорочок переважав чорний, синій колір вовняних ниток, а в деяких селах Західної Бойківщини – темно-коричневий і зелений. Чоловіки носили полотняні вузькі довгі штани –