гачі. На Західній Боиківщині штани оздоблювали на швах кольоровим шнуром – червоним або синім. Взимку одягали сукняні білі штани – холошні. На пограниччі з гуцулами дуже розкішно орнаментували хутряні безрукавки, на решті території вони мали скромніший декор. Безрукавки з темно-сірого або брунатного сукна оздоблювали петлицями на грудях.
Верхній одяг – темно-сірі або темно-коричневі (гірські райони), білі «сіраки» – оздоблювали на швах вовняними шнурами, китицями, у Турківському районі – аплікацією з тканини, шкіри, червоними і білими шнурами. У Сколівському районі сіраки прикрашали голубими, білими вовняними нитками.
Головні убори декорували скромніше від гуцульських. Цікаво, що на бойківському підгір'ї парубки прикрашали капелюхи стрічками, які ззаду пучком звисали на плечі як у дівочих вінках.
Жіночі сорочки, як і чоловічі, декорували навколо шиї та на манжетах щільно укладеними складочками-брижами. Розріз-пазуху робили з правого боку, в місці з'єднання полочки з рукавом. Своєрідним був спосіб ношення сорочок. їх носили короткими («курті»), без підточки. У бойкинь побутували полотняні спідниці-фартух, кабат, сукня («мальованка»), прикрашені внизу вишивкою і мереживом. Поверх спідниці чіпляли фартух або вовняну запаску – «катран», «катранець». Безрукавий і верхній одяг оздоблювали вовняними шнурами.
Своєрідністю відзначаються жіночі очіпки – з ажурним верхом і двома стрічками, опущеними на спину. Колись ці стрічки мали ритуальне значення.
Невід'ємну частину бойківського жіночого вбрання становили прикраси – шийні, нагрудні, для вух і пальців. Різноманітними були прикраси, виготовлені з бісеру технікою плетіння, – «криза», «силянка», «ланка»,«очко», «драбинка», «плетінка». Жінки і дівчата носили справжні коралі-мониста, У вухах – металеві ковтки, на пальцях – мідні перстені.
Розділ 2.
Народні промисли Бойківщини
2.1. Різьба по дереву, столярство
Деякі вироби з дерева – скрині, бондарські і столярні вироби прикрашали на Бойківщині плоскою різьбою геометричних мотивів. На передніх дошках скринь розміщували складні мотиви у вигляді прямокутників і квадратів, кіл, розет і хрестів. Якщо була третя вузенька дошка посередині, то її оздоблювали другорядними мотивами прямих і скісних ліній, що перетинались між собою і утворювали невеликі ромби, трикутники і т.ін.
Орнаментальні мотиви на бойківських скринях укладались звичайно у ритмічних або симетричних композиціях. Перші розміщувались переважно на ніжках скринь, середній дошці переднього боку, “облозі” та на “хребті” віка. Здебільшого це прямі, скісні і зигзовані лінії, невеличкі кола і півкола.
На бічних стінах бойківських скринь мотиви інколи різьбили смугами відповідно до кількості дощок, на них розміщували мотив кола з вертунами.
Малювання фарбами деяких мотивів на бойківських різьблених скринях значно підносило декоративність орнаменту та надавало виробам святковості. Декоративність скринь підвищувалась ще й тим, що всі розмальовані мотиви оконтовувались різьбою, яка відривала природний колір дерева.
Бондарські вироби, виготовлені в різних селах Сколівщини, Турківщини і Старосамбірщини, часто прикрашали плосою і тригранно-виїмчастою різьбою геометричних мотивів. Найкращими композиціями геометричних узорів виділялись невеличкі дерев’яні, круглі, іноді овальні, із кришкою посудини, в яких носили святити на великдень сир, масло, яйця, хрін, ковбасу і т.ін. вони али різні назви: “бамборок”, “бамборче” (Тур’є), “святильничка” (Жукотин),“святильниця” (Верхня Яблунька).
У селі Бітля “святильні” видовбували в липовому дереві та прикрашали тригранно-виїмчастою різьбою у вигляді великих шестипелюсткових розет, зубчиків та інших геометричних порізок. Подібні “святильні” зі зрізаним конусом виготовляли також у селах Карпатське та Либохора (Турківщина).
У селах Мита і Завадка робили “святильники”, “шафлики” з соснових клепок. Усі частини цих посудин були майже однакової величини. В центрі кришки кріпилась ручка, яка плавними профільними лініями органічно з’єднувалася з кружками бічних ручок. На двох площинах кришки, розділеної середнім ухом, вирізьблено по три симметрично розміщені шестипелюсткові розетки.
Ці святкові посудини свідчать про високий естетичний смак народних майстрів, про їх уміння досягати декоративного ефекту простими художніми засобами.
Плоска та тригранно-виїмчаста різьба застосовувалась для оздоблення бойківських хат на одвірках вхідних дверей.
Для художньої обробки дерева у XIV–XVIII ст. характерні такі напрями: виготовлення побутових предметів, знарядь праці, засобів пересування в домашньому виробництві. Ремісничі цехи та мануфактури брали участь у декоративному оформленні церков, предметів культу.
На першому етапі XIV ст. перша половина XVI ст., коли з'явилися специфічні ознаки українського мистецтва, художньої обробки дерева. Майстри виготовляли палаци, церкви, прикрашаючи пишним різьбленням. В орнаментиці з'являлися мотиви листків – акант, квіток гранато-виноградних лоз і грон, серед них зображають щасливих ангелят.
Меблі цієї доби відрізняються гармонійністю античних пропорцій, прикрашаються пишним різьбленням, інколи розписом, накладними точеними профілями, використовують різні види дерева. Меблі складні за силуетом, масивні надто декоровані різьбленням або інкрустацією. Стіни оббивають тканинами, двері роблять із цінних порід дерева – стелі прикрашають золоченими орнаментами.
В середині XVIII ст. відповідно до стилю рококо меблі набули облегшених форм. У творчості народних майстрів-меблярів переважали прості форми. Такою була потреба соціального замовника-селянина, міщанина. Часто кращі кріпосні майстри оформляли палаци і замки магнатів. Вони прикрашали будови тригранно-виймчастим різьбленням, рельєфним різьбленням.
У XVIII–XIX ст. остаточно сформувалися центри народного мистецтва – народних художніх промислів. Після 1861 р. народні промисли одержали подекуди новий творчий розвиток. В архітектурно-меблевому виробництві різьбленням прикрашали балки-сволоки, стовпці, столи, лави, скрині, а також вибійчані дошки прикрашали рослинним орнаментом.
У 1930-1940 рр. змінилася естетика, зміст і призначення виробів художніх промислів. Вони зазнали сильної ідеологізації, натиску влади. У виробах основна увага приділялася декору державно-політичного змісту, який витіснила традиційну естетику і практичність. Ця тенденція зберігалася в народному мистецтві довгі роки.
У післявоєнний період відроджується художня обробка дерева. Наприкінці 1950-х рр. художні артілі переорганізовувалися у державні підприємства,