Бібліотека, як інформаційний центр дорослого населення, юнацтва та учнів школи спрямовує свою роботу спрямовує на популяризацію книги та періодики. Прививає любов до читання книг різного напрямку. Також бібліотека працює над вихованням у молоді та юнацтва любові до рідного краю, вивчає народні звичаї та обряди. Особливо звертається увага на популяризацію літератури та екології, краєзнавству та правовому вихованню молоді.

Фото

Історія церкви

Царю небесний, джерело світла

Твоїм промінням встели нам шлях,

Щоб в наших душах радість розквітла,

Щоб запала радість в серцях.

Церква – це святиня для тих, кому загрожує розбиття, це скарб, що в змозі збагатити кожного, це дуже успішний лік на хвороби, це засіб духовного злету людини. Ще від початків прийняття християнства люди потребували єднання з Богом і це єднання відбувалось у Божому храмі, де кожна ікона, кожна річ нагадує про високі почуття.

Фото з розпяттям

Із переказів старожилів відомо, що в селі Маркова церкви не було. А оскільки люди були побожні, то ходили на службу та сповідь в Скит Манявський. На той час в скиту були ченці, вони закупили родюче поле в кінці села і зробили там фільварок. Але за гріхи магнат давав дозвіл лишу тоді, коли віруючі підробляли кілька днів у фільварку.

Щодо історії нашої церкви, то вона не велика.

Дані про церкву в Маркові, на жаль, дуже скупі. Зокрема, відомо, що свого часу священиками тут були: о.Кричковський, далі о.Петровський.

Помітний слід в Марківській церкві залишив о.Березюк. Це була дуже освічена людина, патріот-націоналіст. Він же організував гарний церковний хор.

Коли почалося масове нищення церков, хрестів на могилах, борців за незалежність України, при дорогах, в селах і містах, о.Мартинків не пішов на компроміс з більшовицькою владою, не захотів бути священиком і йому запропонували вивезення на Сибір. Він зник з Маркови і більше ніхто його тут не бачив.

В 1961 році храм був офіційно закритий, як храм греко-католицької конфесії. Проте люди не давали остаточно закрити церкву. Райком партії дав наказ місцевій владі забрати із церкви священні речі, та речі, що призначалися для використання в храмі.

Люди боронили церковний скарб як могли. Навіть діти вклякали на коліна перед виконавцями чужої волі, благаючи зі сльозами на очах не грабувати Божий храм.

Громада села гордиться своєю національною свідомістю , що не зрадила батьківську віру, коли в навколишніх селах відбувався сумнозвісний переділ громади на автокефальну православну та греко-католицьку і сільська громада зберегла єдність. На той час парохом був о.мітрат Богдан Івахнюк.

Але у 2008 році наша церква ім.Іоана Хрестителя згоріла до тла…. І зараз на тому ж місці, завдяки хорошим організаторам йде посилене будівництво нового храму, яке невдовзі підійде до кінця.

фото

УГКЦ ім. СВЯТОГО ІОАНА ХРЕСТИТЕЛЯ

Фото

Будівництво нового храму.

В 1995 році розпочато будівництво нового Божого храму в горішній частині села, так як населення в селі зростає і однієї церкви було мало. В 2003році парафіяни села святкували з нагоди відкриття нового Божого храму ім. Трьох Святителів. Слугував на той час (нині покійний) о.Михайло Близнюк з с.Раківця. На сьогоднішній час, служить Богові й громаді, в селі Маркова о.Володимир Вишнівський.

Фото

УГКЦ ім. ТРЬОХ СВЯТИТЕЛІВ

Річка Манявка

Річка Манявка була така, що... «Як сідали жінки прясти по обидва боки річки, то говорили собі як одна коло одної». Річка була регульована, обидва боки були вимощені плиницями і по ній йшов сплав лісу вниз. Вверху в Маняві робили гать і пускали ліс по течії до Дністра. Але почались якісь «Божі покари», дощі, негоди, зливи розірвали ці пилиниці і річка розлилася і стала подібною до нинішньої. Біля старої церкви стояла каплиця, яку побудували монахи і лише в цьому місці вода не мала сили рушити берег.

Розповідають старожили, що вода вихоплювалася через верх каплиці, затоплювала ближчі хати, але каплиці розірвати не змогла.

Але не відомо чого, чи за якісь гріхи, чи прокльони, та в один час таки урвала каплицю, зруйнувала церкву і повністю забрала цвинтар.

Роди

Коли побудували церкву в селі, то дяка не було і люди запросили з Горохолини Мариневича. Дали йому на потоці комірок і він там поселився. Так появилося в селі прізвище Мариневич і до цього часу на потоці живуть переважно Мариневичі.

Чи не найбільший рід Скрипників у нашому селі, а походять вони всі з фільварку, де і зараз живуть Скрипники. Теперішня вулиця Тиха називалась колись Буковенських. Там жив колись Буковенський, а в нього було 6 синів. Доля їх маловідома, але такі прізвища зникли і в даний час не існують.

Теперішня вулиця Т.Шевченка колись називалась Павлюхівська, а називали її так тому, що найперше там побудувався і завів ґаздівство Павло родом з Молодькова.

Озеро в Пітушку.

Розповідає Боднарчук: «Десь 1910року утворилось озеро в Пітушку. Колись давно на тому місці була дуже прекрасна долина, дуже рівне місце, а навколо по горбах росли віковічні дуби. Але впала якась кара Божа і два тижні йшли страшні дощі, то там під землею щось так гуділо і рвало, що було чути аж у село, а старий дуб зсунуло аж на долину, де він довго ріс, а потім з-під землі вийшла якась біла «бадера» і залила весь горішняк,