* НАТО повинна й надалі приймати рішення на основі консенсусу;

* нові члени повинні досягти рівня оперативної взаємодії з НАТО. Демократизація була проголошена офіційним критерієм на вступ будь-якої держави-кандидата до НАТО. Критерії членства в НАТО являють собою для держав-претендентів об'єктивну реальність, яка обумовлює їхні кроки та логіку дій на шляху до євроатлантичної інтеграції.

На початку ХХІ ст. для європейського та євроатлантичного простору характерними є такі риси:

* після закінчення холодної війни процес розширення і ЄС, і НАТО відбувається на Європейському континенті переважно за рахунок посткомуністичних країн. З десяти держав, що стали членами ЄС в 2004 р., вісім є посткомуністичними. Всі десять держав, які вступили в НАТО в 1999 і 2004 роках також свого часу входили до комуністичного блоку;

* вісім європейських посткомуністичних держав – Естонія, Латвія, Литва, Польща, Угорщина, Чехія,Слов аччина, Словенія – стали членами і ЄС, і НАТО. Зі вступом до ЄС Болгарії та Румунії в 2007 р. в Європі сформується група з десяти посткомуністичних держав, які повністю завершили національні проекти європейської і євроатлантичної інтеграції; *

майже всі держави-члени ЄС є членами НАТО (19 із 25 станом на кінець 2005 року), що суттєво вплинуло на зміст і темпи процесу формування загальноєвропейського простору свободи, демократії, справедливості та безпеки ; *

в той час як Європейський Союз одночасно і поглиблює інтеграцію, і розширюється, НАТО є дієвим альянсом між Північною Америкою і Європою. Частковий збіг сфер діяльності НАТО і ЄС є сьогодні новою і глобально важливою геостратегічною реальністю;

* НАТО перебуває у процесі трансформації з суто оборонного союзу, націленого на протидію реальній загрозі, в коаліцію безпеки, що охоплює євроатлантичний простір і здатна реагувати на загрози миру як всередині, так і ззовні цього регіону. Хоча процеси європейської та євроатлантичної інтеграції й можуть проходити паралельно, жодному з нинішніх членів ЄС і НАТО, не вдалося вступити в ці організації одночасно. Всі 8 посткомуністичних держав, які приєдналися до ЄС під час останньої п'ятої хвилі розширення, на момент вступу вже були членами НАТО. Чехія, Угорщина, Польща – вступили до Альянсу в 1999 р., а Естонія, Латвія, Литва, Словаччина, Словенія, Болгарія, Румунія – в березні 2004 р. Ще дві посткомуністичні держави, які вже є членами НАТО – Болгарія й Румунія – можливо, приєднаються до ЄС в січні 2007 р. Принципова позиція НАТО щодо обов'язковості дотримання державами-кандидатами критеріїв вступу була наочно продемонстрована у випадку із Словаччиною, яка в 1997 р. не була запрошена приєднатися до Альянсу Якщо говорити про наявні альтернативи, що начебто існують для України у напрямку забезпечення національної безпеки , то не можна не згадати Організацію Договору про колективну безпеку (ОДКБ) – міжнародну регіональну організацію, створену в 2002 р. на основі Ташкентського Договору про колективну безпеку від 1992 р. з метою забезпечення колективної безпеки держав-підписантів. Зараз ОДКБ об'єднує 6 пострадянських держав-учасниць СНД: Вірменію,Білорусь, Казахстан, Киргизію, Росію та Таджикистан. Україна , як і решта держав СНД, не приєдналася до Договору. У серйозної організації мають бути й серйозні завдання. Погодимось, що такі словосполучення як "дуга стабільності від Азії до Атлантичного океану", "колективні сили швидкого реагування", "регіональне командування західного напрямку" заспокоять душу будь-якого геополітика, особливо з імперською ментальністю. ОДКБ також визначає співробітництво держав-учасниць у політичній,військово-політичній, військово-технічній, військово-економічній та військово-науковій сферах. Звісно, нічого не говориться про такі „нецікаві” й „абстрактні” речі як демократія, верховенство права, права людини. Нагадаємо, що згідно з останньою доповіддю міжнародної організації Freedom House щодо стану демократії в світі (станом на кінець 2005 р.) , чотири (Білорусь, Казахстан, Росія, Таджикистан) з шести держав-учасниць ОДКБ визнані не вільними (недемократичними), решта – частково вільними (напівдемократіями). Якщо СНД ще можна назвати плодом колективної творчості, створений під час епохальних політичних подій з метою мирного розриву „шлюбу” між колишніми республіками СРСР, то ОДКБ є організацією, створеною з єдиною метою – відродити щось на зразок Організації Варшавського Договору з гегемонією Росії, яка прагне зберегти вплив в Центральній Азії та Закавказзі. Це чергова „потішна” організація, якою бавиться Росія, прагнучи за будь-яку ціну набути формальних ознак статусу наддержави, а також фактично легалізувати російську військову присутність на території інших держав Співдружності (Вірменія, Киргизія, Таджикистан, Білорусь), формуючи їхній стратегічний курс на основі свого бачення стратегії і структури безпеки . Паралельно до ОДКБ триває оформлення суто економічної організації, знову ж таки на чолі з Росією – ЄврАзЕС (жартома називають ЄврАЗС) у складі Білорусі, Казахстану, Киргизії, Таджикистану і Узбекистану. Експерти, відзначаючи позитивні сторони ОДКБ (переважно внесок у справу відвернення широкомасштабних конфліктів на території СНД, що, як кажуть не факт), роблять застереження що на сьогодні позитивний потенціал цієї організації вичерпано. Однією з основних вад ОДКБ є те, що вона унеможливлює нормальний розвиток відносин держав-учасниць з євроатлантичними структурами безпеки у військовій сфері.Що може здобути в ОДКБ Україна , яка вперше від часу здобуття незалежності, потрапила до групи вільних, тобто демократичних країн Ще більш екзотичною для України організацією безпеки є Шанхайська організація співробітництва