Чільне місце в стратегії безпеки РФ, як випливає з Концепції, посідає “ідея формування єдиного економічного простору з державами-учасницями СНД”. Таке положення Концепції містить в собі кілька потенційних загроз національній безпеці України. У разі втягування України в єдиний економічний простір може виникнути проблема щодо розвитку вигідних двосторонніх економічних відносин з нашими безпосередніми західними сусідами — майбутніми учасниками Шенгенської угоди. Формування єдиного економічного простору може стати надійним підґрунтям для створення єдиного ринку озброєнь, що своєю чергою, надасть підстави РФ залучити Україну де-факто у військовий союз. Такий розвиток подій негативно впливатиме на розвиток відносин Україна - НАТО й, таким чином, позбавлятиме Україну зовнішньополітичного маневру. Також привертає до себе увагу та обставина, що автори Концепції перетворюють духовні і культурні аспекти життя суспільства на функціональні частини стратегії безпеки. Стверджується, наприклад, що “духовне оновлення суспільства неможливе без збереження ролі російської мови як фактора єднання народів багатонаціональної Росії та мови міждержавного спілкування народів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав”. Таке положення Концепції насамперед виглядає як прояв свідомої вузькоутилітарної політизації царини культури, що не в останню чергу стосується України. Безперечно, російською мовою володіє більшість мешканців держав колишнього СРСР, ця мова має широкий вжиток. Водночас враховуючи таке, що Україна, як і всі держави СНД, за конституцією має власну державну мову, вибір мови спілкування з представниками іноземних держав є добровільним. Адже нав’язування саме російської мови як мови “міждержавного спілкування”, регуляні кампанії “стурбованості” мовною ситуацією в Україні засвідчують прагнення російської правлячої еліти використовувати “мовну проблему” як силовий аргумент під час переговорів. Разом з тим постає питання, чи дозволяє стан відносин України з НАТО говорити про певні гарантії підтримку України у протистоянні такій політиці Росії.

Головними пріоритетними функціями зовнішньої політики України відповідно до її найважливіших загальнонаціональних інтересів та завдань є:

· забезпечення національної безпеки; с

· створення умов, необхідних для нормального функціонування національної економіки;

· сприяння науково-технічному прогресу в Україні та розвитку її національної культури і освіти;

· участь у вирішенні глобальних проблем сучасності;

· контакти українською діаспорою;

· інформаційна функція.

3.2 Енергетична безпека України в контексті газової кризи.

Національна безпека Ї це ступінь захищеності життєво важливих інтересів особи, держави і суспільства, державних кордонів, територіальної цілісності, суспільно – політичного устрою, культурних цінностей і всього того, що становить основу матеріального і культурного життя країни від внутрішньої і зовнішньої загрози; стан держави що дозволяє їй зберігати свою цілісність і виступати самостійним суб’єктом міжнародних відносин. Складовою частиною національної безпеки держави є її енергетична безпека.

Україна знаходиться напередодні вступу до Енергетичного співтовариства Південно – Східної Європи, створеного в рамках європейської енергетичної політики з метою поширення норм і правил енергетичного законодавства Європейського Союзу на сусідні країни та партнерів, що сприятиме лібералізації, відкритості і прозорості іх енергетичних ринків. У Концептуальному документі ЄС « Зовнішня політика – на службі енергетичних інтересів Європи» , Україна визначена як один з пріоритетних партнерів ЄС в енергетичному діалозі – з огляду як на її статус крупного транспортера енергоносіїв, так і на її наміри європейської інтеграції.

Зі свого боку, Україна зацікавлена в тісному і взаємовигідному енергетичному співробітництві з Європейським Союзом, максимально ефективному використанні своїх транзитних можливостей, в обєднанні зусиль із забезпечення європейської енергетичної безпеки в інтересах стійкого розвитку.

Проте, сьогодні вітчизняний газовий не достатньою мірою готовий до входження на вільні ринки, будучи монополізованим, позбавленим належного нормативно – правового забезпечення, відповідного регулювання та сприятливого інвестиційного клімату. Недостатній рівень залежності регулятивного органу, неринкові ціни та тарифи, практика перехресного субсидіювання окремих споживачів, неплатежі за спожитий газ Ї усе це спричиняє неефективність українського газового сектору, старіння газотранспортних систем і стагнацію видобутку, що робить проблематичними перспективи його розвитку.

Газовий ринок України як інституційна основа взаємодії газового сектору з усім господарським комплексом, є однією з найважливіших складових не лише ресурсного забезпечення економічного розвитку країни, але й її національної безпеки. Тому формуванню національного газового ринку надана значна увага в базовому документі, що визначає перспективи вітчизняного паливно – енергетичного комплексу, – Енергетичній стратегії України на період до 2030р.

Проте, сучасний стан газового сектору України характеризується надвисокою залежністю від імпорту природного газу, ускладненою відсутністю можливостей диверсифікації поставок, монополізмом на внутрішньому ринку, викривленою ціновою політикою і низьким рівнем інвестицій в розвиток газової галузі.

Нормативно – правове забезпечення роботи газового сектору не відповідає ринковим вимогам, гальмує розвиток конкуренції та використання потенційних можливостей газової галузі. Адаптація українського законодавства в газовому секторі до нормативно – правових актів ЄС фактично не здійснюється, що стримує інтеграцію країни до європейського енергетичного простору.

Економіка України тривалий час залишається надто енергоємною і залежною від імпорту енергоносіїв. Енергоємність ВВП становить 0,75 кг у.п./грн., що приблизно у 2,5 рази перевищує аналогічний середньоєвропейський показник. При цьому, імпортна залежність від природного газу складає понад 70%; У 2007р. частка газу у структурі споживання первинної енергії складала 41% , що є одним із найвищих показників серед усіх країн світу.

Споживаючи щорічно близько 70 млрд. мі