До 2006р. Україна імпортувала газ з Росії і Туркменістану ?при тому, що весь імпортний газ надходив до України газотранспортною системою Російської Федерації?. У 2006р. були припинені відповідні угоди з Туркменістаном, і Україна виявилася залежною від єдиного постачальника – Росії. Такий розвиток подій був передбачуваним, проте вчасно належних заходів вжито не було.

Україна залишається одним з найкрупніших у світі транзитерів природного газу трубопровідним транспортом. Крім того, є підстави стверджувати, що попри побудову ВАТ «Газпром» газопроводів в обхід України, протягом наступних десятиліть вона залишатиметься провідною газо транзитною країною Європи.

Україна володіє найпотужнішою в Європі ?за винятком РФ? системою підземного зберігання природного газу яка налічує 13 сховищ із загальною активною ємністю 30 млрд. мі та максимальною добовою продуктивністю 254млн. мі.

Перспективним напрямом розвитку підземного зберігання природного газу в Україні є надання послуг з використання вільних потужностей ПСГ для європейських компаній. Надалі, коли у країнах Європи небуде поширення спотова торгівля газом, такий бізнес буде доволі привабливим, але для цього Україні необхідно забезпечити надійний правовий режим захисту прав власності на природний газ у ПСГ , привести систему тарифоутворення у відповідність до європейського рівня і здійснити реконструкцію газових сховищ.

Енергетична стратегія передбачає також можливість збільшення потужностей ПСГ до 7 млрд. мі за рахунок реконструкції і технічного переоснащення Солохівського, Пролетарського та Більче – Волицько – Угерського ПСГ.

Ринок природного газу в Україні на відміну від нафтового ринку, є більшою мірою монополізованим і характеризується недосконалою організаційною структурою, низьким рівнем конкуренції і надвиском – закритості та непрозорості.

Уряд зберігає багато прямих і непрямих методів контролю над процесами ціноутворення, встановлення тарифів, операціями імпорту чи експорту, умовами доступу інвесторів і процесами інвестування. У процесах імпорту чи експорту газу часто беруть участь посередники, ділова репутація яких є сумнівною або невідомою, що зумовлюється наявністю «сірих схем» газопостачання та уможливлює розподіл ресурсних потоків у закритому режимі. Така ситуація зумовлює можливість політичних впливів на національний газовий ринок і високий рівень його тінізації. Інституційне забезпечення процесів формування національного ринку має дві складові – організаційну та нормативно – правову. Оскільки незалежних структур, що брали б відчутну участь у зазначених процесах, в Україні фактично немає, організаційне забезпечення зводиться власне до державого управління.

Законом України «Про нафту і газ» визначені основні завдання регуляторної політики на газовому ринку:*

сприяння конкуренції;*

забезпечення проведення цінової і тарифної політики;*

захист прав усіх суб’єктів відносин.

Проте оскільки Верховною Радою досі не прийнято спеціального закону про регулювання газового ринку то порядок його функціонування визначається Урядом Національною комісією регулювання електроенергетики. На Уряд також покладені повноваження зі здійснення державної політики та управління. Ці функції Уряд виконує через Міністерство палива та енергетики, яке є головним органом у системі виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в паливно – енергетичному комплексі.

Мінпаливенерго разом з Міністерством економіки, НКРЕ та НАК «Нафтобаз України»:*

щороку розробляють прогнозний річний баланс надходження та розподілу газу в Україні з урахуванням потреби в ньому національної економіки бюджетних установ та організацій населення а також можливостей газотранспортної системи;*

здійснюють контроль дотримання та розподілу газу.

НКРЕ є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом і має забезпечувати проведення цінової та тарифної політики ліцензування державного регулювання природних монополій розвитку конкуренції і захисту прав споживачів.

Фактично система управління газовим сектором України не відповідає світовій тенденції – заміні прямого втручання держави в економічні процеси ефективним державним регулюванням і створенням сприятливих умов для ефективного господарювання суб’єктів різних форм власності. НКРЕ не перетворилася на незалежного регулятора на ринку газу. В умовах державної монополії в газопостачанні вона перебрала на себе функції регулювання переважно на ринку роздрібної торгівлі газом. Оптова торгівля залишається прерогативою інших центральних органів виконавчої влади – Мінекономіки та Мінпаливенерго. НКРЕ на цей час не спроможна належним чином виконувати свої функції, оскільки положення про її діяльність не закріплене спеціальним законом, і вона перебуває під абсолютним впливом Уряду. Як свідчить попередня практика, дуже часто уряди, незалежно від їх складу, як правило, були зацікавлені не стільки у проведенні економічно обгрунтованої цінової і тарифної політики, скільки у використанні НКРЕ для посилення їх політичних та фінансових позицій в країні.

Така ситуація не відповідає нормам європейського енергетичного законодавства. Одним з головних його принципів полягає саме в тому, що національні регулятори мають бути незалежними від політичного впливу та самостійно приймати рішення які стосуються регулювання відносин учасників ринку.

Головними причинами низької ефективності системи державного управління газовим сектором є:*

відсутність збігу корпоративних інтересів суб’єктів газового ринку з національними;*

надмірний вплив на роботу сектору політичних процесів – як зовнішніх, так і внутрішніх;*

низька якість державного менеджменту та обмежені можливості з ротації керівного складу системи державного управління;*

неефективність механізмів контролю та відповідальності.

Загалом, державне управління в газовому секторі не є ефективним, послаблюється політичною нестабільністю у країні та характеризується надмірним політичним впливом, відсутністю обгрунтованих, узгоджених у рамках економічної системи стратегічних орієнтирів, спадкоємності політичного курсу, а також притаманною всій системі державного управління в Україні низькою виконавською дисципліною, безконтрольністю та безвідповідальністю.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що загальними наслідками низької ефективності системи управління паливно – енергетичним комплексом України загалом і газовим сектором зокрема є регулярні кризові явища в ПЕК, насамперед у газовій сфері, що є однією з причин високого рівня енергоємності ВВП, який