Залежність економіки України від імпорту природного газу становить близько 70%, і весь обсяг імпорту Україна отримує через Росію. З іншого боку, газотранспортною системою України до ЄС нидходить 76% загального обсягу експорту російського до Європи, і близько 40% загальних обсягів газу імпортованого країнами Співтовариства. Цими обставинами визначаються статус України як крупного трансконтинентального транзитера природного газу.

Проте останнім часом Україна відчуває дедалі більший вплив з боку Росії з приводу боргів за отриманий газ. З огляду на пріоритетність завдання з інтеграції України до європейського газового ринку спірні питання з російським ВАТ «Газпром» мають бути вирішені в найкоротші терміни. Відносини України та Росії в газовій сфері завжди були великою мірою політизованими, залежними від внутрішньої кон’юктури обох країн і характеру контактів між їх лідерами, Росія використовувала «газові важелі» для політичного тиску на Україу. Проте, останніми роками можна говорити про погіршення ділового клімату співробітництва двох країн яке стало ще більш непрозорим. До недавного часу україно – російські відносини в газовій сфері зокрема – питання імпорту газу з Росії регулювалися міжурядовими угодами окремі з яких формально є чинним до 2013р. Угоди передбачали цінове фіксоване співвідношення вартості імпортного газу для українських споживачів і вартості транзитного транспортування газу територією України. Проте на початку 2006р. російська сторона відмовилася виконувати положення і принципи чинних міжурядових угод про транзит і постачання природного газу до України та не погодила відповідний міжурядовий Протокол що призвело до гострого російсько – українського газового конфлікту перебіг якого широко висвітлювався у світовій пресі і який послужив додатковим сигналом ЄС про недостатню надійність його газо забезпечення. Одним із наслідків цього конфлікту стало укладення в Москві 4 січня 2006р. НАК «Нафтогаз України» ВАТ «Газпром» і компанією – посередником «РосУкрЕнерго» тристоронньої Угоди «Про врегулювання відносин у газовій сфері» яка по суті започаткувала відхід від принципу прив’язки ціни газу до ставки транзиту. Угода цілком відповідала інтересам російської сторони але створила проблеми системного характеру для України: за порівняно невисоку ціну газу вона заплатила відчутну економічну ціну газу віддавши фактично весь промисловий сектор постачань посереднику компанії «РосУкрЕнерго». Це досить швидко призвело до ситуації коли стратегічна для національної економіки компанія НАК «Нафтогаз України» опинилася на межі банкрутства а газова залежність України від РФ зросла. Від 2006р. вирішення питань імпорту російського газу до України дедалі більш ускладнюється. 2 жовтня 2008р. під час візиту Прем’єр – міністра України Ю. Тимошенко до Москви був підписаний Меморандум про співробітництво в газовій сфері. Меморандум визначає: можливість переходу до прямих довгострокових відносин між ВАТ «Газпром» і НАК «Нафтогаз України» з 1 січня 2009р.; поетапний протягом трьох років перехід до ринкових економічно обґрунтованих і взаємно узгоджених цін на газ для України та тарифи на транзит російського газу українською територією; встановлюється що надлишкові обсяги газу закачані в осінньо – зимовий період можуть бути спрямовані на експорт спільно НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» з паритетним розподілом прибутку; визначається наявність заборгованості НАК «Нафтогаз України» перед ВАТ «Газпромом» проте не конкретизується його обсяг; Україна зобов’язується чітко та без перебоїв транспортувати російський газ до Європи на довгостроковій основі. 10 листопада повідомлялося що НАК «Нафтогаз України» має намір до кінця поточного місяця підписати з ВАТ «Газпром» довгострокові – до 2019р. – контракти на постачання газу до України та транзит російського газу до Європи українською ГТС. За словами голови Правління компанії О.Дубини проекти документів підготовлені досягнуто порозуміння з російською стороною з усіх принципових питань[48 с.1-3].

Відносини між Україною і РФ у газовій сфері не повинні стати елементом міжнародної конфронтації і напруженості необхідно домогтися усунення ознак конфронтації для налагодження рівноправних стабільних прозорих взаємин. Їх запорукою повинно стати укладання довгострокових контрактів на постачання і транзит природного газу. НАК «Нафтогаз України» за підтримки Уряду доцільно укласти їх з ВАТ «Газпром» на тих самих принципах які діють між російським концерном і нафтогазовими підприємствами країн ЄС. Треба відзначити що 2009р. імовірно буде сприятливим для переходу на європейські засади формування ціни природного газу – адже як очікується вартість нафти у 2009р. буде істотно нижчою ніж у поточному році. Якщо РФ буде висувати до України політичні умови в обмін на цінові преференції то необхідно відмовитися від поступового трирічного переходу на ринкові ціни та купувати газ за європейською ціною вже з 1 січня 2009р. одночасно уклавши контракти на транзит і зберігання газу які б передбачали європейський рівень тарифів з урахуванням особливостей функціонування ГТС України. Також неприйнятними для України є зменшення вартості газу за рахунок залишення низьких тарифів на транзит природного газу бо це призведе до критичного дефіциту коштів необхідних для забезпечення надійної роботи української газотранспортної системи та продовження існування нетранспарентних схем [47 с.2-3].

Відсутність довгострокових контрактів із поставки природного газу підвищує ресурсні ризики та надає Росії додаткових важелів економічногоі політичного впливу. Ні Росія ні країни Центральної Азії з 2009р. не матимуть жодних економічних стимулів постачати природній газ для України за цінами що відрізняються від європейських. Вартість природного газу з цих країн визначатиметься за європейською ціною. Серйозним фактором нестабільності на газовому ринку залишається важкий фінансовий стан НАК «Нафтогаз України» та низький рівень якості її корпоративного управління. Без вирішення цієї проблеми сподіватися на покращення умов