На сучасному етапі людство перебуває під загрозою самознищення.Для відвернення чергової вселенської катастрофи необхідні розробка і реалізація загальнолюдської стратегії збереження цивілізації в новому тисячолітті.Позитивне завершення цього процесу можливе лише за умови надійного забезпечення безпеки існування і розвитку людства і його соціальних систем, навіть при наявності між ними політичних , соціальних , національних , інтелектуальних та інших конфліктів. Усі види діяльності щодо забезпечення безпеки суспільства мають багато дисциплінарний взаємопов’язаний характер. Для вирішення проблем національної безпеки розроблено достатньо методів точних наук і потребує створення ряду нових теорій,зокрема розвитку теорії конфліктів і катастроф,теорії компромісів , без чого неможливе створення сучасної теорії національної безпеки.

Теорія національної безпеки - це мета наука, яка поєднує в собі прикладні аспекти соціальних, воєнних, гуманітарних,технічних, психологічних, біологічних та інших наук з метою дослідження сутності, змісту, методів, форм і засобів забезпечення безпеки особистості і соціальних спільнот різного рівня [11, с.23].

Основними категоріями,які складають зміст теорії національної безпеки,є:

· національна безпека;

· національні інтереси;

· обєкти національної безпеки;

· субєкт національної безпеки;

· принципи національної безпеки;

· функції національної безпеки;

· система національної безпеки;

· загрози національної безпеки;

· характеристика національної безпеки(внутрішні,зовнішні)

· фактори забезпечення безпеки.

Існування, самозбереження і прогресивний розвиток України як суверенної держави залежать від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту її національних інтересів. Реалії сучасної геополітичної ситуації вимагають від керівництва кожної держави розуміння того, що на певний момент головним чинником внутрішньодержавних і міждержавних відносин є власна національна сила їх суб’єктів. Вона виявляється на етнічному, культурному, інформаційному, політичному, економічному, фінансовому, військовому та інших рівнях суспільної дійсності. Маючи об’єктивний потенціал самоутвердження на світовій арені, еліта кожного народу повинна чітко усвідомлювати основний для політики будь-якого рівня фактор власної сили як державно-політичну об’єктивацію всього розмаїття якостей нації. Без цього національне життя держави приречене на меншовартісність, а сама вона – на втрату політичної та економічної самостійності.

Розділ ІІ

Національна безпека України: концепція, загрози та шляхи досягнення

2.1. Концепція національної безпеки України та існуючі загрози її реалізації

Концепція національної безпеки України має забезпечити : єдність принципів формування і проведення державної політики національної безпеки ; поєднання підходів до формування відповідної законодавчої бази, підготовки доктрин, стратегій, концепцій, державних і відомчих програм у різних сферах національної безпеки . Концепція національної безпеки України (далі - Концепція) визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і забезпечення національної безпеки та сталого розвитку України [38] .

Національна безпека - стан захищеності особи , суспільства і держави, за якого забезпечується своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних внутрішніх і зовнішніх загроз їх інтересам. Головними об'єктами національної безпеки є: громадянин - його конституційні права і свободи; суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне, навколишнє природне середовище і природні ресурси; держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність кордонів. Основними суб'єктами забезпечення національної безпеки є: Український народ; Президент України як глава держави, визначений Конституцією України гарант державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України , прав і свобод людини і громадянина, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України ; Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади; Рада національної безпеки і оборони України як координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України ; Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади; уповноважені органи виконавчої влади; Національний банк України; Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні , суди загальної юрисдикції; прокуратура України як єдина система, на яку покладається підтримання державного обвинувачення, представництво інтересів громадянина або держави в суді та нагляд за додержанням законів у відповідній сфері;органи місцевого самоврядування як представники інтересів територіальних громад; воєнна організація держави, яка включає в себе Збройні Сили України , службу безпеки України, внутрішні війська, органи і підрозділи Міністерства внутрішніх справ України , Прикордонні війська України, військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, інші військові формування, створені відповідно до законів України [2,с.13] .

Основними принципами забезпечення національної безпеки є: пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів; адекватність і своєчасність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам; демократичний цивільний контроль за воєнною сферою та іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки ; додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відповідальність ; чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; додержання геополітичних орієнтирів та зобов'язань, визначених у міжнародних договорах України; використання можливостей кооперативної системи міжнародної безпеки . Розвиток громадянського суспільства та його демократичних інститутів у країнах перехідного періоду, і в Україні зокрема, об’єктивно потребує розробки і впровадження в соціальну практику дійового громадянського контролю над системою національної безпеки країни, що відповідає формам, змісту та практиці, прийнятим у демократичних країнах світу. Відсутність політико-правового обгрунтування й ефективних механізмів (у тому числі й юридичних) такого контролю