цих реформ), опинившись після 16 років незалежності серед найбідніших країн—маргіналів Європи (із ВНП на рівні щорічного продукту компанії Siеmens), Україна сьогодні не здатна забезпечити необхідного рівня безпеки для своїх громадян як на індивідуальному, так і на соціальному рівнях.Більше того, сьогоднішня несприятлива ситуація значно погіршиться в найближчі 5—10 років, коли, в умовах відсутності адекватних військових реформ і хронічного недофінансування збройних сил, більшу частину застарілої військової техніки необхідно буде здавати на металобрухт. Зношеність і старіння основних фондів виробництва призведе до різкого уповільнення ВВП і почастішання виробничих катастроф, порівнянних із тими, що зараз спостерігаємо у вугільній галузі. Навіть при збереженні поточних темпів економічного зростання, що саме собою дуже проблематичне в існуючих умовах, безнадійно. На нашу думку, відповідь на ці запитання приводить до однозначного висновку про відсутність в Україні системи національної безпеки , яка бодай віддалено відповідає базовим вимогам демократичного, громадянського суспільства. Те, що ми бачимо сьогодні,— це всього лише потворний симбіоз решток системи «державної безпеки » тоталітарного режиму «радянського типу» і новостворених структур групової безпеки «перебудованої» партноменклатури, представників компрадорських олігархічних кланів і напівкримінального тіньового капіталу. Така система геть несумісна базовими принципами цивілізованої життєдіяльності і пріоритетами розвитку демократичного суспільства,. громадянським суспільством і громадський контролем. Підкреслимо, що ми маємо на увазі саме громадянський контроль громадськості країни над системою національної безпеки. Військовослужбовці країни як повноправні громадяни суспільства, таким чином, також можуть і понад те — повинні бути неодмінними учасниками мережі громадянського контролю над системою національної безпеки . Відсутність такого контролю з боку громадськості з участю військових та громадських організацій військових — одна з основних причин провалу реформ у військовій сфері.
Громадянський контроль — виключна прерогатива розвиненого демократичного суспільства. Сама ідея громадянського суспільства, як і громадянського контролю над системою та структурами національної безпеки , є прямим викликом тоталітарній державі і її структурам безпеки й одночасно інтегральним мірилом рівня демократизації держави та суспільства в цілому..
Громадські структури й організації є не лише необхідним компонентом, а й повноправним партнером держави у розробці проблем національної безпеки , вони подають незалежні альтернативні розробки концепцій, стратегій і програм. Інша щонайважливіша функція громадських недержавних структур — здійснення громадянського контролю за діяльністю Системи національної безпеки в цілому і службами безпеки зокрема. Ми виходимо з того, що національна бзпека країни є справою всього суспільства, а не лише державних інституцій, які насправді є лише інструментом (хоч і дуже важливим) у його руках. Серед основних суб’єктів громадянського контролю, які повинні представляти інтереси суспільства, можна назвати:
· Парламентські структури;
· Політичні партії та громадські об’єднання;
· Засоби масової інформації;
· Судові інстанції різноманітного рівня;
· Незалежні аналітичні центри й установи та інші неурядові інституції.
Суспільство має активно залучатися до здійснення громадянського контролю над національною безпекою в таких основних напрямах:· Зовнішня політика у сфері безпеки (визначення стратегічних пріоритетів політики безпеки та контроль над їх імплементацією, протидія зовнішнім загрозам, захист українських громадян та їхніх інтересів за кордоном тощо);· Внутрішньополітичні процеси (визначення стратегії розвитку держави та контроль над її імплементацією, розвиток демократичних процесів, прав і свобод людини, механізмів громадянського суспільства, контроль над ефективністю роботи органів виконавчої влади, у тому числі у сфері безпеки , із запобігання внутрішнім загрозам і конфліктам); · Функціонування, ефективність і рівень здатності військової організації України та силових структур гарантувати стабільний і безпечний розвиток держави, свободи і права громадян в умовах симетричних і несиметричних загроз; Подолання негативних тенденцій в економічному житті країни (корупція, фінансово-економічні кризи, боргова залежність тощо); Кризові явища в екологічній сфері і безпека життєдіяльності.Беручи до уваги реально існуючу об’єктивну потребу формування дієвого ефективного контролю громадян України за функціонуванням і структурами системи національної безпеки України , Центр міжнародної безпекита стратегічних студій, який представляють автори статті, вважає за необхідне ініціювати розробку проекту «Громадянський (демократичний)контроль над системою національної безпеки України » [22,с.51]. Головною метою проекту, який планується виконувати у співпраці з іншими громадськими організаціями й аналітичними центрами, є розробка методологічних, політичних і юридичних основ та дійових правових механізмів ефективного громадянського контролю над системою національної безпеки України , привернення інтересу громадськості України і формування в масовій свідомості уявлень про необхідність, доцільність та оптимальні форми такого контролю.Проект ставить також за мету привернення уваги громадськості до негативних аспектів функціонування механізмів національної безпеки поза дією громадянського контролю, розробку конкретних пропозицій із якнайшвидшого впровадження окремих елементів такого контролю вже на сучасному етапі. Завданнями проекту є:вивчення механізмів і практики державного та недержавного контролю над системою національної безпеки в демократичних країнах; розробка політико-правового обгрунтування і легальних механізмів здійснення такого контролю в Україні ; привернення уваги громадськості до проблеми, активізація громадської думки шляхом :
· підготовки й публікації серії статей та інформаційних матеріалів з цього питання в ключових засобах масової інформації України
· систематичного моніторингу громадської думки з цього питання;
· проведення регулярних «круглих столів» і дебатів у засобах масової інформації з залученням вітчизняних і закордонних експертів, парламентаріїв та представників громадськості;
· організації представницьких міжнародних конференцій з обміну досвідом і розробки відповідних пропозицій та рекомендацій[25, с.44].
Процеси формування регіональної ідентичності України як чинник її зовнішньої політики в галузі