· недосконалість і суперечливість чинного законодавства у сфері національної безпеки;

· постійна трансформація урядових коаліцій, що викликає періодичні загострення внутрішньополітичної ситуації в країні;

· надмірна заполітизованість основних суспільних груп;

· територіально-демографічна ситуація, а саме протилежність поглядів щодо основного вектора державної політики на сході й заході країни, територіальна специфіка Криму;

· незадовільний стан Збройних Сил України та інших складових військової організації держави.

Відомо, що національна безпека країни, яка має подібні до України геополітичне положення і розміри, може бути забезпечена або за допомогою потужного (бажано – ядерного) потенціалу стримування, або за рахунок участі у впливових і потужних військових блоках чи альянсах. Відмова України від ядерної зброї практично перекреслила можливість реалізації першого варіанта. Більше того, суто економічні обмеження не дають змоги українській державі розвинути в найближчій перспективі конвенційний потенціал стримування, достатній для захисту національних інтересів власними силами.

Україні важливо активізувати дипломатичні зусилля для того, щоб на Заході сформувалося стійке переконання, що неможливість безпосередньо увійти до ЄС і Північноатлантичного альянсу може завдати чималої шкоди українській державі й у перспективі підірвати в ній реформаторський процес. Саме тому надзвичайно актуальним стає питання про вироблення спільних із Заходом стратегій і програм з прискорення інтегрування України в євроатлантичні структури. В іншому випадку Україна, з мовчазної згоди ЄС, ризикує перетворитися на „сіру зону” між об’єднаною Європою і Росією і, зрештою, буде змушена до економічного й політичного інтегрування з РФ [23, С.33]. Україна визначила свої довгострокові цілі та пріоритети у напрямі європейської та євроатлантичної інтеграції. Проголошений новим керівництвом країни курс на розбудову правової, демократичної держави й громадянського суспільства підтверджує орієнтацію на європейські демократичні цінності. Розробка та реалізація Стратегії національної безпеки, побудованої на загальнолюдських та європейських цінностях, дасть Україні можливість створити сприятливіші умови для активізації співробітництва з ЄС і НАТО, активніше захищати власні інтереси в Європі й світі, поліпшити свій міжнародний імідж. Перебіг останніх виборчих перегонів змушує замислитися над питанням: якими саме ціннісними настановами має керуватися суспільство у просуванні до гідного майбутнього? Значна невідповідність декларацій і практичних кроків щодо реалізації курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію, різне тлумачення проекту Єдиного економічного простору, можливість і необхідність здійснення реприватизації стратегічних об’єктів та низка інших болючих проблем стали предметом гострих, часом досить емоційних дискусій у контексті жорсткої політичної боротьби. Погляди різних політичних сил щодо кожної з цих проблем спираються на різні ціннісні позиції, які між собою слабо узгоджені. Як свідчить досвід, різні прошарки населення, особливо в регіональному вимірі, керуються досить різними ціннісними настановами, що ставить під загрозу єдність суспільства і майбутнє незалежної України. Отже, вироблення консолідованого розуміння спільної для суспільства системи цінностей стає необхідною умовою подальшого розвитку української держави. На відміну від розвинутих країн Заходу, сучасна Україна й досі не сформувалася як повноцінна держава-нація зі своїми чітко окресленими національними інтересами, заснованими на національних цінностях, щодо яких склався би консенсус як всередині політичної еліти, так і переважної частини її громадян. Виборчі перегони 2004 року значно прискорили процес структуризації політичного середовища України. Сумний досвід політичного протистояння свідчить про безальтернативність шляху політичної консолідації. Подальша соціально-політична консолідація суспільства найтісніше пов’язана з прискоренням розвитку громадянського суспільства та його інституцій, політичних партій. Нині більшість партій є замкнутими, незалежними від суспільства структурами, призначення яких зводиться до проведення у владу своїх лідерів або прикриття їх комерційної діяльності. Навіть маючи тривалий час своїх депутатів у парламенті, деякі партії так і лишилися представниками не суспільних верств, а своїх бізнесових кланів [35, с.6]. Таким чином, не маючи власної достатньої соціальної бази, політичні партії в Україні не завжди виконують консолідуючу функцію. Водночас є партії лівої орієнтації, які, використовуючи соціально-економічні та соціальні негаразди, фактично виступають проти здійснюваних державою економічних реформ. Отже, в стратегії національної безпеки мають бути передбачені політичні і юридичні засади та дієві правові механізми підвищення їх ролі у соціально-політичній консолідації суспільства, що ґрунтується на єдиних національних цінностях. Серед конфліктів, вплив яких негативно позначається на макрополітичній стабільності українського суспільства, домінуюче місце належить виборчим кампаніям. Формується прикра тенденція, коли головна ознака демократії, яка передбачає конкуренцію різних моделей державної політики, в наших умовах існує у вигляді відкритого протистояння кандидатів і політичних сил, які їх підтримують. Причому, це стосується не тільки використання „брудних” виборчих технологій, а головне виборчих програм. Варто також зазначити, що під кон’юнктуру чергової виборчої кампанії політичний клан, образно кажучи, прагне змінити власне обличчя аби набути більш „прохідного” іміджу в очах виборців, маніпулюючи національними цінностями і основами стратегії національної безпеки. Поширюється практика створення партій, громадських організацій спеціально під вибори, які в разі неотримання влади зникають разом зі своїми лідерами до наступних виборчих перегонів.

2.2. Загрози національній безпеці України

Загрози національній безпеці України - сукупність наявних чи потенційно можливих негативних явищ і дестабілізуючих чинників, які ускладнюють або унеможливлюють захист національних інтересів.Загрози національним інтересам і безпеці України визначаються за сферами життєдіяльності і, відповідно, сферами національної безпеки ,рівнем небезпечності, джерелами виникнення та масштабами їх можливих наслідків (впливів).Основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України на сучасному етапі в найбільш важливих сферах життєдіяльності є:

У політичній сфері:

посягання на конституційний лад і державний суверенітет України, порушення прав і свобод людини