Національна ідея в контексті української культури

План

Вступ

Формування українства як певного етносу зрештою вийшло на такий етап самопізнання і самоутвердження, який кваліфікується як національне, зосереджене в об'єктивній ідеї, осмислення якої дало науково достовірний її рівень, а саме рівень національної ідеї, в якій зосередилось минуле і сьогодення України.

Природність української національної ідеї закладена в самому становленні українства як нації. Трансформування скіфів у русичів, а згодом — в українців призвели до усвідомлення спочатку на побутовому, емпіричному рівні органічної спільності життя певної частини людства, а потім і перетворення цього усвідомлення у систему філософських і політичних знань, які склали згодом українську національну ідею.

1. Становлення української національної ідеї

Українська національна ідея як стихійно існуюча самосвідомість не має конкретної дати виникнення, оскільки вона завжди супроводжувала процес визрівання українства як певного етносу. Тому її джерела можна знайти і в соціально-політичних ідеях київських книжників, і в політичних роздумах діячів Київської Русі, і в "програмах'' діяльності братських шкіл, і в політичній мудрості гетьманів, певним політологічним уособленням якої стала Києво-Могилянська академія — центр суспільно-політичної думки України другої половини XVIII ст.

Українські філософи та богомоли, зокрема філософи-матеріалісти, Творили ґрунт для розвитку політологічної думки в Україні, внаслідок чого виникли український декабризм, Кирило-Мефодіївське товариство, український революційний демократизм.

При всій своїй об'єктивній еволюційності та існуванні в різних формах, українська національна ідея найповнокровніший свій вигляд здобула у XIX ст., коли релігійні доктрини епохи Ренесансу все більше поступалися розумним постулатам, вірі в реальні творчі можливості людини, в її здатність ефективно влаштовувати своє існування за допомогою власного інтелекту, власної діяльності, освяченої вищим, божественним розумом. Українство в цьому столітті природно, внаслідок споконвічного визрівання національного духу, довіряє певному соціальному колу, а саме інтелігенції, використати своє духовне надбання для побудови стрункого, національне зрозумілого найширшим верствам вболівальників за Україну знання, яке набуло статусу національної ідеї. Від виконавців цього доручення чекали не тільки сприяння національному самоутвердженню, а й допомоги у пом'якшенні соціальних суперечностей, які існували у тодішньому українському суспільстві. Структура цього знання й ідеї не змінилась, оскільки вони увібрали головні риси національного життя. До неї увійшли фольклористика, яка започаткувала вивчення національної культури і національної мови в її місцевій різноманітності, історичні дослідження загальної біографії українського етносу, що логічно створило умови для пошуку відповідей на питання, які складали соціальні й економічні чинники українського національного існування і згодом стали базою для політичної української думки, української політичної самоорганізації та національно-визвольного руху, його політологічної основи.

Формування української національної ідеї відбувалося в європейському контексті, в якому на той час, особливо під впливом занепаду феодального суспільства, політичним апогеєм якого була Французька революція, почали інтенсивно утворюватися державні системи, побудовані не лише на соціально-економічному, а й на національному ґрунті, що знайшло свій теоретичний вияв у відомому вченні німецького філософа Йоганна Гердера про національні джерела розвитку цивілізації.

Але процес становлення і розвитку української національної ідеї аж до широкого розгортання українського національно-визвольного руху на початку XX ст. був загалом поміркований, непослідовний у творенні українського відродження. Протягом XIX ст. інтелігенція намагалася впровадити ідею українського самовизначення у широкі верстви населення, в яких навіть щодо власної незалежності не було одностайності, зокрема між Східною і Західною Україною. Завдання полягало у їхньому об'єднанні, що не могло не позначитися на політизації української національної ідеї, на процесі творення організаційних структур, покликаних на її основі політичне об'єднати українство.

Цьому творенню національної єдності слугувала українська соборність, помножена на демократизм української національної ідеї.

Українська національна ідея — породження трагічне. Відомі історії національні ідеї далеко не завжди були суспільне осмисленою національною необхідністю такого змісту. Велика кількість людей, що мешкала на одній в найсприятливіших для життя земель, опинилися в історично обмеженому політичному просторі, створеному збігом політичних суперечностей, що призвело українство до соціальної трагедії. Це не був звичайний для інших націй шлях еволюційного розвитку відповідно до "законів історії", а саме збіг політичних обставин, що й породило природне національне несприйняття цих обставин. Тому з самого початку трагізм української національної ідеї був політичним, в основі якого лежало загальне прагнення українства до національного визволення, бажання вийти на загальноцивілізаційний шлях розвитку, маючи для цього всі відомі людству можливості. Це й є українська історія, українська доля, яка втілилась в українській національній ідеї.

Увесь інтелектуальний та емоціональний потенціал українства історично був зосереджений на ідеї національного визволення, і на цьому ґрунті відбувалася практично деформована духовна діяльність його "інтелектуального цеху". Культура українства перетворювалась в культуру національного визволення, а геній українства витрачав себе на наукове, художнє та масово-психологічне розроблення української національної ідеї як національної біблії, в яку кожне покоління українців, їх духівників вносили свій патріотичний внесок. Ідея визволення, незалежності мала політичний характер, а інтелектуальні витрати на неї істотно затримали культурний розвиток нації, вихід її на стовпову дорогу духовної цивілізації, хоча і тут українство зробило чимало, зокрема у зосередженні й піднесенні національного духу в боротьбі за визволення людини від національного гніту, є передумовою її загальної свободи. Сформувався своєрідний "визвольний" менталітет нації, політичні аспекти якого посіли пріоритетне місце, оскільки реалізація української національні ідеї залежала переважно від політичних факторів, від рівня політичної самоорганізації українства.

Природна для будь-якої нації національна ідея в українстві набрала переважно політичного змісту, оскільки реальне самоутвердження цього соціального утворення не могло відбутися без