2. Найпотужніша ідея нашого часу

Носієм української національної ідеї є нова сила. На цім етапі національного (а не «націоналістичного») змагу, носієм, національної (а не «націоналістичної») ідеї є цілий український народ.

Радянські словники, визначаючи поняття «націоналізм», як органічну його рису включали «проголошення національної нетерпимості, розпалення національної ворожнечі». В Оксфордському тлумачному словнику англійської мови читаємо зовсім інше: націоналізм — 1) сильна відданість власній нації, патріотичні почуття, зусилля, принципи; 2) рух за політичну, економічну незалежність у країні, підпорядкованій іншій.

І. Я. Франко категорично заявляв, що все, що розминається з інтересами нації, — «це або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеями раді б покрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді б широкими «вселюдськими» фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації». Каменяр чітко й однозначно стверджував пріоритетність національної ідеї і наголошував на шкідливості поглядів українських соціал-демократів, які «не уявили собі гаразд свого національного характеру, не відчули того, що вони наперед українці, а потім соціал-демократи».

Сучасний український діяч А. Свідзинський у статті «Це складне національне питання» дотримується такого визначення: «Націоналізм є думка, воля і надія нації, спрямовані на розбудову незалежної держави на своїй етнічній території»... і веде далі: «нація і націоналізм вже за означенням нероздільні, бо націоналізм є ідеологією, якщо завгодно — загальною програмою державотворення, нація є тією силою, яка цю програму здійснює».

З таким визначенням не можна не погодитись. Для більшості країн світу характерна наявність чисельнішого проти інших етносу в межах цих країн. Які б не були складні історичні обставини в минулому: завоювання, міграції, перемішування етносів, наявність спільних територій поблизу етнічних кордонів тощо, ми добре розуміємо, що сучасна Польща заселена переважно поляками, Німеччина — німцями, Франція — французами, Україна — українцями і т. д. Домінантна нація формувалася, зростала, господарювала на своїй етнічній території, розвинула на ній домінантну культуру, мову, дала назву своїй країні. Чому в українців століттями відбиралося право мати свою державу, мову, культуру?

Комуністична ідеологія оголошувала борців за українську національну ідею та незалежність України, таких як Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Євген Коновалець, Степан Бандера, Андрій Мельник, Роман Шухевич, Андрій Шептицький та інших, «буржуазними націоналістами» і «ворогами радянського народу». Імена багатьох національних героїв, які були і залишаються честю нації, символом її нескоренності та величі.

Серед величних імен патріотів України і духовних провідників нації, які уособлюють в собі воістину хресний наш шлях до незалежності, демократії, соборності, омріяний і вистражданий багатьма поколіннями українців, ім'я Івана Огієнка стоїть у числі перших. Йому випало щастя працювати міністром освіти, а згодом міністром віросповідань в уряді УНР, бути причетним до творення величного акту злуки ЗУНР і УНР в єдину соборну Українську державу, прийняття закону про державність української мови...

Це була справді універсальна й унікальна постать у нашій історії. Написані ученим понад півтори тисячі праць стосуються різних ділянок української історії, культури, мовознавства, літературознавства, філософії, історії церкви і принесли йому світову славу... Цікавим та оригінальним є його доробок як поета і драматурга. Сьогодні важко переоцінити його перекладену українською мовою богослужбову літературу і з-поміж цього — вершину перекладацької діяльності — повну україномовну Біблію.

Воістину полум'яним борцем за волю України був поет, політичний діяч, публіцист, керівник ОУН в Україні під час німецько-радянської війни, один з ініціаторів створення Української Національної Ради Олег Ольжич-Кандиба.

То що ж таке український націоналізм у розумінні й тлумаченні О. Ольжича? На це запитання він дає відповідь: «Націоналізм означає світогляд, що в основу суспільно-політичного думання і чину кладе ідею нації...

Віднайшовши героїчний життєвий ідеал, нація не боїться вже ніяких фізичних ударів. З почуттям вищого благословення на чолі, назавжди рішена на своєму шляху, в революції народжена сучасна Україна спокійним ликом стріває негоду і бурі, знаючи, що вони розвіються, а Вона буде». Ясніше, гадаємо, висловитись неможливо: такі слова з роками з'являються на граніті постаментів.

1939 року Ольжич переїздить на Закарпаття, де активно займається організацією груп українських націоналістів. 1941 року він прибуває до Києва з патріотичною місією ОУН. Фашисти схопили і розстріляли Олену Телігу разом з іншими молодими борцями. Ольжичеві пощастило вибратися з Києва до Львова. Але там він потрапив до рук гестапо. Його закатували у концтаборі Саксенгаузені 1944 року.

Українська література втратила одного з найяскравіших своїх поетів, що міг стати її гордістю. Дочасний, трагічно болісний підсумок творчої біографії Олега Ольжича настав у якихось тридцять шість літ, у розквіті його духовних сил і надій.

22 липня 1944 року, довідавшись про загибель О. Ольжича, помер У Празі його батько Олександр Іванович Кандиба — пішов із життя поет О. Олесь. А 31 липня 1944 року прийшов у світ син О. Ольжича. Дружина, Катерина Білецька, нарекла його, ясна річ, Олегом, який успадкував батькове прізвище — Кандиба.

Забути О. Ольжича ми не маємо права: це одна з найсвітліших постатей української історії. Своїм життям він довів, що козацькому роду ніколи не буде переводу.

Василя Стуса, полум’яного борця за українську національну ідею, називають «летючою зіркою української літератури». Зовнішня біографія його вписується в українську етнографію: змордована Вінниччина — де народився; зрусифікована Донеччина — де жив, навчався і закінчив педінститут; зацькований Київ — де був виключений з аспірантури за участь в