3. Українська національна ідея і загальнолюдські ідеали

Сучасна Україна увібрала у свою політичну державну будову загальнолюдський досвід, який доповнює її й допомагає вийти у світовий політичний процес у загальноприйнятому демократичному "вбранні", наповнивши цей досвід своїм оригінальним політичним буттям.

Проповідуючи незалежність України, наша національна ідея посилалася на історичні форми національного забарвлення загальнолюдських ідеалів, критично їх оцінюючи. Але вже перші державні форми політичної організації українства мали конституційне забезпечення, яскравим свідченням чого є славнозвісна Конституція Орлика, в якій набули свого національного звучання найпривабливіші демократичні цінності. Згодом українське політичне життя прикрасили документи і художні твори, які зробили українську національну ідею однією з кращих "конституцій" світу.

Український народ повинен випростатися на весь зріст і довести самому собі й усьому світові, що ми великий, талановитий, працьовитий народ, який любить свою Батьківщину і заслуговує на повагу. Сьогодні особливо актуально звучать слова палкого борця за Україну В'ячеслава Липинського: «Ніхто нам не збудує держави, коли ми її самі не збудуємо і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути».

Дуже актуальними є думки відомого журналіста і громадського діяча Віталія Карпенка про державну ідеологію, зміст яких у тому, що хочемо ми того чи не хочемо, а без ідеології як системи політичних, економічних, правових, філософських, моральних, етнічних поглядів — невід'ємної частини суспільної свідомості — не може обійтися жодне суспільство. Заяви про те, що ми нині живемо в деідеологізованому просторі, — політична безграмотність або злий умисел — такого не буває. Ідеї про новий союз, про двомовність, про подвійне громадянство — не що інше, як ідеологія, тільки ідеологія антиукраїнська. Ми повинні усвідомити: якщо ми хочемо мати власну державу, а не територію, якщо хочемо мати український народ, а не населення — нам потрібна національна ідеологія.

В Україні сьогодні, на жаль, чітка державна ідеологія відсутня. У нас уникають навіть самого слова «ідеологія»: одні свідомо, щоб не насаджувати антиукраїнських поглядів, інші соромляться його як релікту комуністичних постулатів, а треті бояться, що їх оголосять «націоналістами», «бандерівцями» тощо. А тому навіть школи, вузи та інші навчальні заклади, що займаються вихованням молодої зміни, не об'єднані єдиною державною ідеологічною концепцією. Ніхто не знає, яку державу ми будуємо і яку людину ми виховуємо.

Якою ж має бути ідеологія України? Насамперед не класовою, а як у кожній демократичній державі, національною. Вона має стояти на позиції державності, обстоювати її інтереси, протистояти антидержавницьким силам і тенденціям. За переконливий приклад нам можуть правити багатоетнічні Сполучені Штати Америки — найзаідеологізованіша країна: щокроку в Америці ви побачите державний прапор; повсюдно панує державна символіка; а як пишаються американці своїм американським паспортом, як прославляють свою країну в пісні: «Америка, Америка». У США із сотень етнічних груп склалася монолітна американська нація — кожен вважає себе американцем, а тоді вже може додати — іспанського, китайського чи українського походження. І жодного натяку про якусь двомовність чи подвійне громадянство. І ніхто з тих, хто обрав громадянство США, не нарікає на це, а докладає всіх зусиль, щоб якнайшвидше оволодіти державною мовою.

Яскравим свідченням продуманої державної ідеології може бути одна з наймолодших країн світу — Ізраїль. Не мавши тривалий час своєї території, євреї побудували авторитетну національну державу — визнану у світі, відродили дві єврейські мови.

Росіяни ставлять за мету «возродить ничем не ограниченную любовь к России, гордость й достоинство русского человека». Лише українці байдужі до національної історії, національної мови і національної гордості. Нам варто пам'ятати крилатий вислів відомого польського письменника Бруно Ясенського: «Не бійся ворогів — у гіршому разі вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів — у гіршому разі вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих — вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрада і вбивство».

Єдність навколо національної ідеї допомогла естонцям, латвійцям, латишам подолати економічну кризу, і сьогодні вони значно випереджають нас і Росію рівнем життя. Наші західні сусіди і колишні колеги по соціалістичному табору — угорці, чехи, словаки — завдяки згуртованості на ґрунті національної ідеї швидко йдуть угору.

Висновки

Українська національна ідея є методологічною орієнтацією сучасного українства, його основною духовною потребою. Вона "працює" в українському духовному житті не як набір постулатів, якому треба вклонятися і додержуватися як обов'язкового, зовні нав'язаного правила. Мова йде про духовність великого народу, історична трагедія якого духовно зосередилась в ідеї визволення, незалежності, рівноправного існування, у створенні власними зусиллями свого дому, щоб мати змогу нормально існувати в загальнолюдській оселі, що має назву Земля. Те, що українська духовність сьогодні підкорена цій ідеї, не є свідченням вічності останньої. Це процес саморозвитку українства, а отже, і саморозвитку української національної ідеї, яка все більше входить у світову духовну скарбницю. Світ вільних, високорозвинутих націй не може не прийняти її, оскільки світове ціле не може існувати без однієї з своїх частин. Воно просто згубило б одне з джерел власного розвитку.

Література

Гошовський М. Національна ідея в контексті української філософії культури. – К., 1997.

Забужко О. Філософія української культури та європейський контекст. – К., 1993.

Канігін Ю. Українська мрія. – К., 1997.

Пича В. Культура досуга. – К., 1990.

Сверстюк Є. Блудні сини України. – К., 1993.

Тимошик О. Голгофа Івана Огієнка. – К., 1997.

Черненко А. Українська національна ідея. – Дніпропетровськ, 1994.