В. Шпак із Трускавця закінчив Яворівську школу художніх реме-сел 1955 p., де в той час працю-вали різьбярі-лемки Ф. Стецяк, О. Сухорський, М. Ілляш, з до-помогою яких він освоював пер-винні навички об'ємного різьблення. Почавши працювати са-мостійно, він вивчив образну систему та прийоми лемківської школи. Його твори з часом почали вирізнятися високою майстерністю виконання, віртуозністю різця. Він вдало вирішує жанрову тему ("Су-сідки", "Перепочинок", "Воли в полі" тощо). Твори В. Шпака придбані багатьма музеями Ук-раїни.

Технологія лемківського скуль-птурного різьблення. Робоче місце — столярний чи різьбярський вер-стак, стійкий низький стіл висотою 500-550мм, табуретка або лава висотою 300-450 мм. Можна пра-цювати й за столом звичайної висоти (640-760 мм), масивним і стійким. Заготовки, якщо потрібно, закріплюють між шкантами на верстатній дошці. Обробку матеріалу роблять у дворі або в сараї.

Матеріали. Для лемківського скульптурного різьблення викори-стовують тільки липу, її розколю-ють на цурпалки потрібного роз-міру по довжині. У поздовжньому напрямку розколюють так, щоб у перерізі виходив трикутник, сег-мент; нерідко залишають і круглу колодку.

Для розколюван-ня цурпаків застосовують сокиру-колун із рівномірним клинкоподібним звуженням від обуха до леза. Сокира середніх розмірів для роботи одною рукою потрібна для витесування загальної форми. Дриль і електродриль використо-вують для зняття поглиблень. Найвживаніші для об'ємного різьб-лення інструменти — стамески (6-10 шт): напівкругла велика (в сегменті 35-40 мм шириною) для глибокого первинного моделюван-ня форми або після обробки со-кирою; середня напівкругла (20 мм у сегменті фаски), дві малі напівкруглі (10 і 5 мм у сегменті фаски). Потрібні чотири пологих стамески таких самих розмірів і один-два футчики (великий і менший), різьбярський ніж із лезом довжиною 60-80 мм. Набір цих інструментів у кожного майстра „свій. Досвідчені майстри для всіх операцій користуються трьома-чотирма стамесками і ножем. Ніж для лемківського різьблення виго-товляють із бритви, заправивши один її кінець у дерев'яну ручку, або із плоского чи овального на-пилка. Ручки для стамесок і ножа виготовляють із м'яких порід де-рева (липа, осика), закріпивши хвостовики металевим кільцем. Для об'ємного різьблення їх ви-гідніше зробити круглими або овальними. Декотрі майстри одя-гають на долоню шкіряний при-стрій, щоб не натирати мозолі. Кінець ручки повинен бути округ-лений. Для леза ножа потрібно зробити дерев'яний чохол за його формою, склеївши з двох полови-нок, в яких вибране поглиблення трохи товстіше за полотно леза.

Перенесення зображення. Його малюють від руки. Деякі майстри не користуються малюнком, а від-разу виконують зображення за до-помогою стамесок (у Підмосков'ї таке різьблення називають "махо-вим", тобто виконаним "з маху", відразу). У тиражованих скульп-турах прорисовкою не користують-ся. Трикутник і сегмент дають змогу компонувати фігури в русі.

Моделювання силуету форми і пластики. Сокирою обтесують ус-тупи. Інколи спочатку підпилю-вали ножівкою або лучковою пил-кою, а потім оббивали сокирою або стесували стамесками. Поглиб-лення, наскрізні отвори легше про-свердлити, а потім обробляти стамесками.

Технологія різьблення. Робоче місце таке ж, як і для виконання плоских видів різьблення. У до-машніх умовах потрібно працюва-ти в окремому, ізольованому й добре провітреному приміщенні, тому що нітролаки мають шкідливі для здоров'я випари, а різьблення необхідно виконувати до закінчення випаровування, інакше плів-ка може розтріскуватись.

Підготовка виробу до різьб-лення. Більшість виробів виготов-ляють столярним або токарним способами. За попередньо створеним ескізом у виробі тонують фон. Тонування здійснюють тими ж фарбами, що і для контурного різьблення. Процес лакування або полірування такий самий. Перед тонуванням бажано полакувати, наприклад, дно скриньки. Після зачищення всю іншу поверхню покривають барвником. Якщо він потрапить на лаковану частину, його легко змити вологою ган-чіркою.

Перенесення орнаменту. Каль-ку, міліметрівку, клітчастий ар-куш із зошита або аркуш крес-лярсько-рисувального паперу, на якому зроблений завершальний ес-кіз композиції, обрізують поза розмірами площини виробу або прогинають по краях і приколю-ють двома булавками в точках, які потім закриються різьбленням. Кульковою списаною ручкою об-водять контури орнаменту — ли-сточків, стебел, квітів. Контурні лінії, "пшенички", "підківки", ін-ші додаткові елементи не перево-дять. "Зірочки" повністю не пере-водяться, а тільки наносять їх центри, а потім обводять радіусом коло, в якому приблизно вирізьб-люють певний елемент. У масовому виготовленні листочки орна-менту також не обводять, а позначають їх крайні межі. Інколи орнамент переносять симетричними частинами після вирізьблення попередніх, тому що витиснені лі-нії можуть зникати під час виси-хання лаку.

Інструменти: стамески кон-турні — 0,5, 1-3 мм; напівкруглі — 4-5, 8мм; пологі — 5, 8, 10 мм; футчик тонкий і середній, ніж. Канавки, шириною менші за 0,5 мм, роблять стамескою, яку можна виготовити з так званої циганської голки або з голки для швейної машинки: сточують гострі кінці, забивають у дерев'яну руч-ку з м'яких порід дерева (липа, осика, вільха, сосна, ялина). За-правляють фаску на бруску, сте-жать, щоб сточування проводилося за формою канавки голки. Тонкі канавки можна зробити гранню надфіля овальної форми у відгартованій голці, а згодом загар-тувати.

Тонкий футчик одержують з борів стоматологічної бормашини. Бор потрібно відгартувати на вог-ні, нагрівши його до червоного кольору. Охолоджують на повітрі, сточують одну частину на плоску, в якій потім трикутним надфілем пропилюють канавку-кутик. Знову роблять загартування, розігрівши до білого й швидко після цього занурюють у машинне масло або солідол, рослинну олію, підсолену воду. Забивають у дерев'яну руч-ку, сточують фаску по двох гранях на зернистому бруску. Загострю-ють фаску на дрібно-зернистому бруску або шліфшкірці № 3, 4, 5. Крім стамесок, користуються