Цю операцію виконують абсолютно всі комп’ютери, що під’єднані до мережі, з певною періодичністю протягом всієї роботи. Таким чином, по мережі постійно переміщується велика кількість цих широкомовних пакетів з деякими часовими проміжками між ними. Коли якийсь ПК хоче передати інформацію, то він, попередньо поділивши її на пакети певної довжини і приєднавши до кожного з них адресний заголовок, прослуховує лінію з метою визначення її зайнятості іншим комп’ютером і, якщо лінія вільна, починає передавати свої данні. Відіславши перший пакет, він знову прослуховує лінію і, якщо вона не зайнята, продовжує передачу. Так само роблять всі ПК в мережі, поділяючи в часі одне загальне середовище передачі, звідки й пішла назва «розподілений» Ethernet. Якщо комп’ютер під час прослуховування лінії виявляє в ній будь-який пакет, то він приймає його і аналізує заголовок з метою визначення адреси одержувача і при збігу з власною приймає весь пакет.

В цій реалізації пропускна спроможність мережі знижується з кожном новим під’єднаним ПК, який, навіть не беручи участі в процесі обміну інформацією, заповнює мережу службовими пакетами.

Для з’єднання в мережу великої кількості комп’ютерів використовують спеціальні пристрої (концентратори або комутатори), з’єднані між собою в стек. Тобто всі ПК, які під’єднано до цих пристроїв, утворюють одну логічну

групу. Наприклад, для 40 робочих станцій можна використовувати два 12-портових (порт - це точка під’єднання, яка працює на прийом та передачу) та один 16 або два 24-портових пристрії, які при з’єднанні в стек працюють як один. Найпростішим і ,відповідно, найдешевшим з таких пристроїв є концентратор. Цей досить простий пристрій має всередині одну загальну шину, що з’єднує всі порти. Коли з будь-якого порту приходить будь-який пакет, то концентратор просто передає його в усі інші порти без турботи про його подальший маршрут. Внутрішня шина такого пристрою працює з швидкістю 10 Мбіт/с у випадку з Ethernet та 100 Mбіт/с для Fast Ethernet. На практиці, виробники вбудовують в свою продукцію більш швидкісні шини, які дозволяють підвисити продуктивність мережі й зменшити час ретрансляції пакетів.

Така реалізація мережі (Shared Ethernet) має досить невисоку пропускну спроможність, тому що припускає використання розподіленого середовища. Проте її може бути й достатьо в ситуаціях, коли сервер використовується лише для збереження файлів з досить рідкими звертаннями до нього, а основна робота відбувається на робочих станціях. Але при появі необхідності сумісної роботи декількох робочих станцій над одним проектом з інтенсивним обміном інформацією, продуктивність такої мережі різко зменшується.

Насправді, жодна з реалізацій Ethernet не дозволяє працювати з паспортною продуктивністю. Реально максимальна продуктивність мережі рідко перевищує 75 % від номінальної.

Одним з методів підвищення продуктивності мережі є розбиття робочої групи на декілька сегментів шляхом встановлення для кожного з них сегментуючого керованого концентратора (група «3»). При цьому керуються наступним простим правилом: з’єднувати в один сегмент доцільно ПК, які працюють над однією задачею або в одному відділі. Сегментуючі концентратори дозволяють обмежити поширення широкомовних пакетів в межах одного сегмента, не перепускаючи їх в зовнішню лінію, і таким чином мінімізувати міжсегментний мережний трафік (кількість звертань між робочими станціями, які належать різним сегментам). При аналізі пакетів, що прийшли, і визначенні адреси одержувачів, він передає в міжсегментну лінію тільки ті пакети, що призначені для робочих станцій з інших сегментів.

Оскільки кількість портів такого концентратора невелика. То при потребі під’єднання в один сегмент великої кількості комп’ютерів роблять наступним чином: до одного або декількох портів одного концентратора під’єднують звичайний концентратор, а вже до цього пристрою приєднують ПК.

Застосування керованих концентраторів зумовлено насамперед тим, що їх можна програмувати, з’єднуючи в один сегмент довільну кількість робочих станцій, під’єднаних до нього, наприклад для 12- портового можна з’єднати 7 портів в один сегмент і 5 - в інший.

Для сегментованої робочої групи «3» можна використовувати концентратор або на 10, або на 100 Мбіт/с, в залежності від вимог до продуктивності мережі. В серверному сегменті «1» найкраще використовувати концентратор 10/100 Мбіт/с з автоматичним визначенням швидкості оюміну для кожного порту, з’єднавши з ним сервера по лінії 100 Мбіт/с, а концентратори сегментів робочих станцій (група «3») - по лінії 10 Мбіт/с.

Звичайно, що в окремих випадках цього також може виявитися мало при наявності інтенсивного обміну інформацією. В такому випадку можна з’єднати концентратори сегментів робочих станцій «3» з концентратором серверної групи »1» лінією 100 Мбіт/с.

Подальшим способом зниження міжсегментного трафіка і відповідно підвищення продуктивності мережі в цілому єпереведення одного або декількох сегментів, і в першу чергу серверного, на комутуємий (Switched) Ethernet або Fast Ethernet (групи «1» і »4») шляхом простої заміни концентратора на комутатор.

Цей пристрій поєднує в собі можливості сегментуючого концентратора з високошвидкісною внутрішньою шиною та функціями утворення незалежних віртуальних каналів для одночасного з’єднання різних пар портів, підтримуючм для всіх таких каналів постійну швидкість обміну. Таким чином, кожний з під’єднаних до нього комп’ютерів, одержує в своє розпорядження всю смугу пропускання - 10 або 100 Мбіт/с в залежності від моделі комутатора.

Комутатор, одержуючи широкомовні службові пакети з адресами від всіх комп’ютерів, які під’єднані до нього, запам’ятовує їх і будує таблицю відповідності цих адрес