3. Типи комп'ютерів. Залежно від призначення, можливостей і габаритів сучасні комп'ютери поділяють на: 1) суперкомп'ютери; 2) комп'ютери-сервери; 3) мережеві комп'ютери; 4) настільні комп'ю-тери; 5) комп'ютери-блокноти; 6) спеціалізовані мікрокомп'ютери. Машини першого і другого типів належать до класу систем колектив-ного користування, а третього, четвертого і п'ятого типів — до класу персональних комп'ютерів (ПК).

Суперкомп'ютери («Ельбрус», моделі серії Cray) — це багато-процесорні системи, які виконують мільярди операцій за секунду. Вартість такої машини — декілька мільйонів доларів, їх використо-вують у космічних дослідженнях, для перспективного прогнозування погоди на планеті, опрацювання геодезичної інформації під час шу-кання корисних копалин, а також у військових дослідженнях. У США створено комп'ютер, здатний виконувати понад трильйон операцій за секунду. У ньому використано 9200 процесорів «Pentium Pro», які працюють паралельно, що забезпечило рекордну швидкість обчислень. Це досягнення порівнюють з подоланням звукового бар'єра літаками.

Сервер — це потужний комп'ютер, чи вартісна багатопроцесорна система великої продуктивності, що надає багатьом користувачам доступ до спільної оперативної пам'яті обсягом сотні мегабайтів та до дискової пам'яті ємністю десятки гігабайтів. Користувачі, які пере-бувають на значній відстані від сервера, мають змогу взаємодіяти з ним через свій персональний комп'ютер за допомогою мережі та спеціального програмного забезпечення. Сервери обладнують на підприємствах, у навчальних закладах, у банках, бібліотеках тощо.

Мережевий комп'ютер (інший термін — робоча персональна станція) — це комп'ютер, призначений для взаємодії з сервером. Мережеві комп'ютери дешеві, оскільки вони фактично позбавлені дорогої дискової пам'яті. Передбачається, що цей тип машин стане найбільш поширеним.

Настільні комп'ютери (інші терміни: desktop computer, настіль-ні персональні комп'ютери) у 90-х роках замінили великогабаритні машини третього покоління. Це універсальні комп'ютери, які можуть виконувати практично усі види робіт. Сьогодні персональними комп'ю-терами послуговуються на підприємствах, у наукових організаціях, навчальних закладах, а також у побуті. За пультом ПК працює одна людина. Це найбільш поширений тип комп'ютерів, оскільки вони можуть функціонувати як автономно, так і в мережі.

Комп'ютери-блокноти (інші терміни: notebook, портативні персональні комп'ютери) мають такі ж технічні можливості, що й настільні, але є значно дорожчими. Вони призначені для подорожуючих бізнесменів, а також для використання в офісах. Перші портативні комп'ютери поміщалися в течці-дипломаті, сьогодні вони мають габа-рити книжки, а завтра їх можна буде носити у кишені.

Спеціалізовані мікрокомп'ютери (наприклад, комп'ютер у годин-нику, фотоапараті, автомобілі, у верстатах з числовим програмним керуванням) є складовими різних механізмів. На відміну від універ-сальних комп'ютерів їх використовують для розв'язування певних задач, їхнє функціонування не потребує постійного втручання людини.

4. Історія створення персональних комп'ютерів. Як відомо, до 80-х років комп'ютери зосереджувалися в обчислювальних центрах. До них мала доступ невелика кількість спеціалістів і користувачів. Вплив обчис-лювальної техніки на суспільство був обмежений. Поява дешевих мікро-процесорів і виготовлених на їх основі комп'ютерів змінила ситуацію: обчислювальна техніка стала доступною, сфери її застосування постійно розширюються. А відбувалося все так.

У 1969 р. Едвард Гофф, інженер фірми Intel, працюючи над створен-ням інтегрованого пристрою для мікрокалькулятора, винайшов прилад, який міг виконувати функції процесора великої машини — мікропроцесор. У 1970 р. фірма Intel випустила перший серійний 4-розрядний мікро-процесор «Intel-4004», а в 1974 р.— 8-розрядний «Intel-8080», який до кінця 70-х був стандартом для персональних комп'ютерів. Перші персона-льні комп'ютери на базі «Intel-8080» (наприклад, «Альтаїр») з'явилися в середині 70-х років, але комерційного успіху не мали, оскільки були непривабливі зовні, а працювати на них було складно.

У 1976 р. два американські ентузіасти — Стефан Возняк (його родичі — переселенці з Тернопільщини) та Стів Джобс продали старий автомобіль за 1300 доларів, купили мікросхеми і змайстрували в гаражі під яблунею персональний комп'ютер, який назвали Apple (apple — яблуко). Вони відразу здобули комерційний успіх, що дало змогу заснувати фірму Apple, яка тримала першість у випуску персональних комп'ютерів до 1982 р. Основою ПК першого покоління фірми Apple та інших були 8-розрядні мікропроцесори.

Наприкінці 1981 р. фірма IBM випустила перший персональний комп'ютер відразу другого покоління на базі 16-розрядного мікро-процесора. Найпоширенішими стали машини двох класів фірми IBM: «IBM PC-XT» та «PC-AT». Подібні машини почали випускати багато фірм у світі. Такі комп'ютери мають «відкриту» архітектуру, тобто їх можна скласти з окремих частин як конструктор. Це дає змогу корис-тувачам поступово доукомплектовувати їх необхідними вузлами.

Конкуруючи з фірмою IBM, фірма Apple сконструювала у 1984 р. машину Macintosh («Макінтош»), яка вигідно вирізнялася з-поміж інших зручними графічними засобами взаємодії користувача зі систе-мою. Такі засоби взаємодії називаються графічним інтерфейсом. Але машини фірми Apple мають «закриту» архітектуру, що ускладнило їм завоювання ринку.

У 1985 р. з'явилися перші портативні комп'ютери з площинними екранами на рідких кристалах, які можна розмістити у течці-дипломаті (а згодом — комп'ютери-блокноти).

У нашій країні у багатьох сферах професійного використання та навчання першість мають машини класу «IBM PC». Такі машини, що випускають (збирають) різні фірми у Києві, Львові, Харкові та в інших містах, називаються IBM-сумісними. Сумісність означає, що програма, створена на одному комп'ютері, буде працювати на іншому.