.

Повернемось до ринку ПЗ України. Звичайно, офіційні дані не можуть відображати реальну ситуацію, що існує на ринку. В Україні існує велика кількість груп розробників ПЗ, які надають перевагу залишатись в тіні. Інша частина компаній не реєструє розробку ПЗ як свій основний вид діяльності, хоча насправді вони займаються саме програмуванням і часто експортом ПЗ для іноземних замовників. За даними Української Асоціації виробників ПЗ, сьогодні в Україні нараховується приблизно 240 компаній, що так чи інакше займаються розробкою ПЗ, і більшість компаній розташовані в Києві, а також у таких містах, як Дніпропетровськ, Донецьк, Харків і ін.

Але в будь-якому випадку можемо констатувати той факт, що на даному етапі Україна не є конкурентною державою в сфері розробки ПЗ і не виступає як помітний учасник світового софтверного ринку. В наступному розділі я спробую пояснити основні та похідні проблеми, які створюють перешкоди в розвитку українського сектору розробки програмних засобів.

Аналіз проблем.

Основною і, напевно, єдиною причиною, яка змушує залишатись програмістів в тіні, і тим самим унеможливлює розвиток галузі, є непомірно високий рівень оподаткування, що робить вигіднішим не виходити на легальні ринки. Ця проблема вже стала класичною для всіх галузей економіки України, і, здається, навіть керівництво розуміє необхідність зниження податкових ставок для стимулювання економічного зростання. Саме високим рівнем оподаткування і несприятливим інвестиційним кліматом в державі в цілому можна пояснити відсутність інвестицій в софтверний сектор України. Низький рівень економічної свободи в державі, як вже було сказано, високий рівень оподаткування, неврегульованість інвестиційної діяльності в країні, і як наслідок високі інвестиційні ризики загальмовують надходження інвестиційних ресурсів в економіку України і сектор виробництва програмного забезпечення зокрема.

А надходження фінансових ресурсів життєво необхідне для створення галузі, конкурентноспроможної на світовому софтверному ринку – для залучення кваліфікованих спеціалістів, організації великих груп розробників ПЗ. Як показав досвід, працювати над проектами в мільйони доларів можуть лише великі компанії з штатом сотень і тисяч спеціалістів. Всі компанії і групи розробників України, що виробляють ПЗ, за світовими параметрами підпадають під категорію «малих». Зважаючи на високі податкові ставки, більшість виробників надають перевагу залишатись в тіні, а це унеможливлює акумулювання розпорошеного професійного потенціалу в потужних групах. Для того, щоб українська софтверна галузь була конкурентною на ринку офшорного програмування, національним компаніям недостатньо лише мати професійний штат розробників ПЗ на території України. Як свідчить досвід, дуже важливо мати представництво в країні замовника. Це, по-перше, дозволяє ефективніше встановлювати контакти із клієнтами; по-друге, наявність офісу підвищує довіру іноземного клієнта до компанії; по-третє, це дозволяє компанії-розробнику пропонувати широкий спектр послуг підтримки впроваджених проектів, що значно підвищує конкурентну перевагу корпорації-експортера ПЗ. І знову ж це потребує значних фінансових ресурсів.

Ще однією проблемою України є відсутність правового поля для врегулювання дій на ринку виробництва ПЗ. Варто згадати відсутність чіткого і, що головне, дієвого законодавства про інтелектуальну власність. Наразі українські виробники мають небагато стимулів для розробки масового ПЗ і його випуску в Україні, тому що майже весь потенційний прибуток потрапляє до сучасних флібустьєрів інформаційних морів.

Досить сказати, що законодавством дотепер не визначено статус програмного забезпечення при перетинанні митного кордону. Наприклад, представниками Київської митниці дано офіційну відповідь, що оскільки фізичного переміщення через границю даної продукції не відбувається, то даний продукт митної території України не залишає і, відповідно, не є предметом експорту, і це не дивно, адже для експорту ПЗ за кордон дуже рідко використовуються фізичні носії.

Відсутність середовища для розгортання виробництва ПЗ в Україні, низька заробітна платня програмістів та розробників програмного забезпечення, а також до останнього часу високий попит на послуги спеціалістів в галузі інформаційних технологій за кордоном призвів до міграції кращих спеціалістів за кордон. Як наслідок, українська індустрія інформаційних технологій щороку втрачає від 2,7 до 5 тис. спеціалістів в цій області, в тому числі і спеціалістів з програмного забезпечення.

Побутує думка, що українські навчальні заклади готують велику кількість кваліфікованих кадрів, що складають потужний фонд робочої сили, яка може працювати саме в сфері виробництва ПЗ. Насправді, ситуація дещо інша. Програма навчальних закладів зовсім не пристосована до вимог сучасного бізнесу, і маючи досить сильні знання в академічних дисциплінах, випускники не мають досвіду в веденні реальних проектів.

До того ж керівництво вузів не розуміє, що програмування відрізняється від комерційного програмування. Для підготовки конкурентних кадрів потрібно паралельно з суто технічними дисциплінами вводити курси з основ менеджменту, ведення комерційних проектів, роботи з клієнтами, маркетингу проектів, промислового програмування.

Могутню конкурентну перевагу Індії саме в сфері офшорного програмування додає наявність великого пулу англомовної робочої сили. Це полегшує переговори індійських компаній із західними англомовними замовниками. Технічні навчальні заклади України приділяють мало уваги вивченню англійської мови, втрачаючи можливість приближення до західних ринків.

Значною перевагою індійських спеціалістів є висока якість продукції – всі серйозні компанії мають міжнародний сертифікат якості ISO 9000, а багато з підприємств працюють над отриманням більш строгого сертифікату CMM SEU. Сертифікованість програмних продуктів, на мою думку, є один з бар’єрів, які дуже важко подолати національним компаніям, і для отримання таких стандартів потрібно як багато часу, так і значних фінансових вкладень.

Проблеми удосконалення управління організаціями в Україні.

Найновіші досягнення в галузі мікроелектроніки привели до нових концепцій організації інформаційних