Інформаційне забезпечення науки в Україні (90-і рр. ХХ ст.)
Створення національної системи реферативної інформації

Розвиток науки вимагає інформатизації усіх ланок наукового процесу. У першу чергу це стосується впровадження автоматизованих технологій у процеси накопичення, обробки, зберігання та розповсюдження наукової інформації.

На початку 90-х рр. інформаційне обслуговування наукових досліджень здійснювалось органами Державної системи науково-технічної інформації (ДСНТІ) СРСР, яка охоплювала всі галузі народного господарства та мала свої осередки в усіх регіонах країни. Характерними ознаками ДСНТІ були ієрархічність побудови та відповідність структурі управління народним господарством.

У цей період до складу ДСНТІ входили 12 всесоюзних, 56 центральних галузевих, 15 республіканських та 112 міжгалузевих територіальних органів інформації. Більш ніж 8 тис. спеціалізованих відділів НТІ працювало на підприємствах, в інститутах та конструкторських бюро [1, с.11].

Однією з особливостей ДСНТІ було те, що централізована обробка основних видів документів у всесоюзних інститутах та центрах інформації дозволяла виключити дублювання у процесі закупівлі літератури, істотно знизити витрати галузевих та територіальних інформаційних систем на формування та використання інформаційних ресурсів, забезпечити доступ до централізованих масивів усім зацікавленим організаціям та підприємствам.

ДСНТІ функціонувала на основі розподілення функцій між інформаційними органами різних рівней у збиранні, переробці, збереженні та розповсюдженні науково-технічної інформації.

На "верхньому" рівні цієї системи було розташовано загальносоюзні органи інформації: Всесоюзний інститут наукової та технічної інформації (ВІНІТІ); Всесоюзний науково-технічний інформаційний центр (ВНТІЦ); Центральний науково-дослідний інститут патентної інформації та техніко-економічних досліджень (ЦНДІПІ); Державна публічна науково-технічна бібліотека (ДПНТБ) тощо.

Другий рівень складали республіканські та територіальні (багатогалузеві), а також галузеві інститути науково-технічної інформації та економічних досліджень.

На низовому рівні системи перебували інформаційні підрозділи та науково-технічні бібліотеки організацій та підприємств.

Основним виробником інформації (бібліографічної, реферативної, фактографічної, прогнозно-аналітичної) були інформаційні та бібліотечні центри, які складали верхній рівень ДСНТІ. Саме тут оброблявся увесь потік світової науково-технічної інформації. Багатогалузеве охоплення (всі галузі природознавства та техніки), одноразова бібліографічна обробка матеріалів, створення паралельних рядів бібліографічних посібників робило видання цих органів конкурентоспроможними, вони користувалися найбільшим попитом серед науковців, дослідників та інших споживачів бібліографічної продукції. Це був так званий низхідний потік інформації.

Другий потік утворювали неопубліковані документи, в яких було наведено результати науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, технологічний досвід, раціоналізаторські пропозиції тощо. Подібні документи, як правило, надходили з низових осередків до центральних галузевих органів, в яких вони синтезувалися і здобували належне висвітлення в виданнях інформаційного органа відповідної галузі. Цей потік отримав назву висхідного.

Внаслідок принципового розподілення потоків інформаційних джерел було скоординована діяльність між окремими ланками державної системи науково-технічної інформації.

Вивчення бібліографічних ресурсів всесоюзних центрів, проведене російськими дослідниками у 80-90-і рр. [2, с. 42], показало, що значний обсяг їх продукції (70,9%) становили реферативні видання, а на частку бібліографічного та оглядового інформування припадало відповідно 13,3% та 1,6%, решта — на інші форми інформування. Значно збільшилась за ці роки й кількість примірників реферативних видань (в порівнянні з 1979 р. на 1,8 млн. примірників), склавши 5,4 млн.

Серед найбільш відомих реферативних видань, які виходили в СРСР і досі користуються великим попитом, в тому числі і серед українських дослідників, слід назвати, в першу чергу, реферативний журнал ВІНІТІ.

Створення ВІНІТІ в 50-х роках відображало суспільну потребу науки в певній організаційній структурі інформаційного забезпечення учених та фахівців. Велика кількість вітчизняної наукової літератури, безперервне кількісне зростання іноземних наукових та технічних видань, обмеженість міжнародних контактів, мовні та інші бар'єри на шляху до світових джерел наукової інформації, — все це обумовлювало потребу наукового співтовариства в більш комфортних умовах інформування.

З'явилася потреба в інформаційній службі з функціями акумулювання наукової інформації, що зберігається в світових документальних джерелах, та вичерпного і своєчасного інформування фахівців про наукову літературу, що виходить в країні та за її межами, за допомогою інформаційних засобів.

1952 року утворено ВІНІТІ — багатопрофільний за напрямами інформаційної діяльності дослідницький та науково-видавничий центр, орієнтований на широке охоплення вітчизняних та закордонних опублікованих наукових документів. Від самого початку інститут приступив до вирішення принципових завдань — керування процесами формування вхідного потоку світової наукової літератури, реферування опублікованих документів за широким тематичним спектром природничих та технічних наук та забезпечення доступу до цього масиву ученим та організаціям системою інформаційних засобів.

Сьогодні у ВІНІТІ щорічно обробляється біля 13 тис. зарубіжних журналів 85 країн світу 38 мовами. З метою підготовки інформаційних видань цей заклад отримує безкоштовно 70 відсотків друкованих у світі документів з точних, природничих та технічних наук. У реферативні журнали ВІНІТІ щорічно внесено біля 1 млн. рефератів, що виходять у більш ніж 250 випусках РЖ з різних питань науки і техніки та деяких міжгалузевих проблем. Штатна кількість співробітників Інституту досягала (в деякі роки) двох тисяч чоловік (1995 р. — 1200 чол.). До науково-аналітичної роботи залучалося біля двадцяти тисяч позаштатних співробітників. Серед них було 146 членів та членів-кореспондентів АН СРСР, 1360 докторів наук та понад 6900 кандидатів наук [3, с. 2].

Саме це обумовило високий рівень підготовки РЖ. Якість цих інформаційних видань визначається повнотою відображення світової літератури, тематичним охопленням, якістю розкриття змісту першоджерел, глибиною багатоаспектного пошуку (шляхом деталізації науково розробленої класифікаційної схеми та створення різноманітних допоміжних покажчиків), структурою видання, можливостями подолання інформаційних бар'єрів та широтою використання.

Серед інших інформаційних установ верхнього рівня ДСНТІ, в першу чергу, слід відзначити діяльність Всесоюзного науково-технічного інформаційного центру (ВНТІЦ) з питань збирання, накопичення та обробки інформації щодо науково-дослідних