Виходячи з відомих особливостей заочної форми навчання, можна запропонувати набір принципів розробки навчально-методичних матеріалів для заочно-дистанційного навчання. Деякі з них відомі з досвіду традиційного навчання, однак через їхню важливість вважаємо за потрібне навести перелік ще раз: Програма курсу повинна містити формулювання цілей вивчення курсу, формувати мотивації успішного вивчення дисципліни за допомогою роз'яснення її місця і значення в системі навчання по обраному напрямку (спеціальності).

Навчальні посібники повинні задовольняти вимогам коректного й однозначного використання термінів й умовних позначок.

Навчальні матеріали в електронній формі повинні, по можливості, створюватися в тому програмному середовищі, яке слухач опанував у відповідних розділах курсу інформатики, що передує даній дисципліні. При використанні авторських програмних продуктів їхнє освоєння не повинне створювати істотне додаткове навантаження для слухача і відволікати його від змісту дисципліни.

Навчальні матеріали в електронній формі з використанням гіперсередовища повинні задовольняти вимогам простоти орієнтації слухачів при пересуванні посиланнями. У передмові до навчальних матеріалів необхідно пояснити умовні позначки, що застосовуються для посилань, а також дати поради по раціональних прийомах навігації з використанням гіперпосилань.

Посилання повинні передбачати можливість швидкого і цілеспрямованого пересування по навчальному матеріалу.

При використанні в навчальних матеріалах гіперпосилань на ресурси мережі Інтернет необхідно уникати посилань на Web-сторінки, що вимагають порівняно великого часу завантаження.

Методичні посібники повинні бути побудовані таким чином, щоб особа, яка навчається могла перейти від діяльності, здійснюваної під керівництвом викладача, до діяльності самостійної, до максимальної заміни викладацького контролю самоконтролем. Тому вони повинні містити докладний опис раціональних прийомів описаних видів діяльності, критеріїв правильності рішень, рекомендації з ефективного використання консультацій.

Одна з найбільш розповсюджених помилок при створенні курсів ДН (дистанційне навчання) полягає у виконанні їх у вигляді електронної копії стандартних друкованих підручників. Інформаційні технології надають у розпорядження викладача могутній набір інструментів, що повинні ефективно використовуватися для досягнення цілей навчального процесу при дистанційному навчанні.

З урахуванням вітчизняного досвіду розробки курсів ДН представляється, що в найбільш повному варіанті навчальний курс ДН повинен включати:

методичні рекомендації з вивчення курсу;

теоретичний матеріал;

практикум для вироблення умінь і навичок застосування теоретичних знань із прикладами виконання завдань і аналізом найчастіше вживаних помилок;

віртуальний лабораторний практикум;

довідковий матеріал;

глосарій;

систему тестування і контролю знань.

Реалізація кожної зі складових навчального курсу може варіюватися в залежності від предметної області і спеціальності, до яких відноситься даний курс. Наприклад, для технічних спеціальностей практикум може бути представлений у виді задачника, а для економічних спеціальностей – у виді інтерактивних ділових ігор і т.п.

Серйозною проблемою при використанні мережних технологій в області інженерної освіти є створення віртуальних лабораторних практикумів. Важко уявити собі повноцінну підготовку фахівця з більшості інженерних спеціальностей без його ознайомлення з реальними фізичними приладами й установками й одержання навичок роботи з ними.

Мова може йти лише про глибоке вивчення студентом відповідних фізичних процесів на базі математичних моделей, що досить повно відбивають досліджувані реальні процеси і явища. Перспективним рішенням цієї проблеми представляється об'єднання достоїнств Web- і JAVA-технологій для реалізації таких моделей. Віртуальні лабораторії, зрозуміло, не є адекватною заміною реальної лабораторної установки, але можуть бути дуже корисним інструментом високоякісної підготовки студентів до інтенсивного виконання реальної програми роботи при короткочасному перебуванні студентів у стінах університету.

Окремим напрямком у рішенні проблеми лабораторних практикумів є створення систем з мережевим віддаленим доступом до реальних лабораторних установок. У цьому випадку, власне кажучи, мова йде не про віртуальний, а реальний практикум розподіленого типу з множинним віддаленим доступом до управління реальними фізичними об'єктами, що забезпечує в реальному часі одержання слухачем на віддаленому комп'ютері результатів впливу на реальний об'єкт.

Зрозуміло, таку досить складну технологію доцільно використовувати лише у випадку доступу до унікальних установок у рамках кооперації кількох університетів, зокрема, при реалізації концепції віртуального університету.

Прикладом програмно-апаратного засобу, що дозволяє ефективно реалізувати таку технологію, є LabView фірми National Instruments (США).

Характеристики сучасних інтерфейсів та вимоги до створення інтерфейсу

Незважаючи на наявність стандарту GUI (Graphical User Interface), фантазія розроблювачів мультимедіа-видання привела до появи різноманітних графічних керуючих елементів, що складають основу графічного користувальницького інтерфейсу (КІ). Вид керуючих елементів залежить, у першу чергу, від фантазії дизайнера і в друге, від обраної моделі інтерфейсу.

Модель – відомий чи легко сприйманий образ, що асоціюється з об'єктом управління, для кращого його розуміння користувачем.

Різні моделі інтерфейсу використовують для того, щоб піти від традиційного інтерфейсу операційної системи і допомогти користувачу маніпулювати звичними йому, «життєвими» об'єктами, значення і дія яких він розуміє, виходячи з повсякденних навичок.

Розробка правильного, відповідному рівню підготовки користувача і його потреб користувальницького інтерфейсу – задача не менш важлива, чим зміст мультимедійного CD-диска. В основі лежить управління різними об'єктами і доступом до інформації за допомогою активних, реагуючих на дії користувача, елементів.

Традиційно такі елементи називаються кнопками, хоча в більшості випадків вони мають, як уже було замічено, вид не зовсім звичним нам кнопок операційної системи. Як правило вони називаються меню.

Меню – це набір елементів управління, у деяких випадках вкладений (тобто що має більш одного рівня). Цей набір звичайно відповідає функціям, виконання яких може знадобитися користувачу при роботі з поточним матеріалом.

До числа таких стандартних елементів управління відносять функції друку, переносу тексту, чи статті її виділеної частини в буфер обміну, управління звуком, настроювання самої системи, функцію завершення роботи, підсказку.

Розроблювачі програмних комплексів найчастіше