Вузькосмугові кабелі застосовують для цифрового передавання. Вони мають швидкість передавання не більше 80 Мбіт/с, загасання сигналів на частоті 10 МГц – 4 Дб на 100 км.

Найуживанішими у ЛМ коаксіальними кабелями є RG-8 (товстий Ethernet) та RG-59 (тонкий Ethernet). Для приєднання до коаксіального кабелю використовують такі розєднувачі: AUI - (товстий Ethernet), BNC - (тонкий Ethernet).

Мережі на "тонкому" коаксіальному кабелі порівняно широко поширені. Ця технологія донедавна була досить зручна для невеликих (до 5-10 комп'ютерів) мереж. Як основне достоїнство в порівнянні з кручений парою виділялася відсутність активного устаткування. Однак, останнім часом використовувані в подібних мережах хаби (комутатори) так сильно подешевіли, що робити нову мережу на коаксіальному кабелі не має ні найменшого смислу.

Аргументи проти коаксіального кабелю досить серйозні:

обмеження швидкості в 10 Мбіт;

коаксіальний кабель приблизно на 30-40% дорожче, ніж кручена пари;

низька технологічність інсталяції, складність в експлуатації;

роз’єднання шини в будь-якому місці цілком порушує працездатність мережі, викликаючи відомий серед мережних адміністраторів минулого "біг уздовж мережі з термінатором";

низька стійкість до статичної напруги і грозових наведень;

Як правило, "товстий" коаксіал вироблявся яскраво-жовтого кольору. "Тонкий" виготовляли чорним, рідше сірим. Через високу ціну і складності в інсталяції, перший варіант сприймається як екзотика, і знайти працюючу мережу на його основі - величезна проблема. Проте, загальне представлення про нього бажано мати.

Можливо, не будь ця технологія настільки дорогою і застарілої, вона змогла б, завдяки зручній топології і роботі на великі відстані, знайти широке застосування в домашніх (кампусних) мережах.

Рис. 7.1. Коаксіальні кабелі

У мережах 10base5 і 10base2 застосовуються тільки кабелі, що мають хвильовий опір 50 Ом. У якості основного топологічного елемента, використовується сегмент. Так називається загальна довжина кабелю між двома термінаторами, установлюваними на обох кінцях мережі (один з них повинний бути заземлений).

Особливості мереж, що використовують "тонкий" коаксіальний кабель і протокол передачі даних 10base2 показані нижче.

Рис. 7.3. Схема мережі на "тонкому" коаксіальному кабелі

До одного сегмента не може бути підключено більш 30 пристроїв, довжина якого повинна складати не більш 185 м. Мінімальна відстань між ними складає 0.5 метра. Таким чином, у локальній обчислювальній мережі може бути максимум 90 комп'ютерів.

Напруга пробою ізоляції між вузлами - 100 Вольт.

Зовнішній діаметр близько 5 мм, центральний провідник - 0,8 мм, загасання на частоті 10 Мгц близько 160 d/км.

Застосовуються роз’єми BNC-типу. Для підключення мережних адаптерів до кабелю використовуються спеціальні Т - конектори (T-Connector), при необхідності з’єднання двох відрізків кабелю використовують І - конектори.

Основні складові ПК.

Шина управління, шинні данні, особливості роботи, швидкості.

У більшості сучасних ПК в якості системного інтерфейсу використовується системна шина. Шина (bus) – це сукупність ліній зв’язку, по яким інформація передається одночасно. Під основною, або системною, шиною загалом розуміється шина між процесором та підсистемною шиною. Шини характеризуються розрядністю та частотою. Важливими функціональними характеристиками системної шини є кількість обслуговуваних нею пристроїв та її пропускна можливість, тобто максимально можлива швидкість передачі інформації. Пропускна здатність шини залежить від її розрядності (є шини 8-, 16-, 32- та 64-розрядні) та тактової частоти, на якій шина працює.

Розрядність, або ширина, шини (bus width), - кількість ліній зв’язку в шині, тобто число біт, які може бути передані по шині одночасно.

Тактова частота шини (bus frequency), - частота, з якою передаються послідовні біти інформації по лінії зв’язку.

В якості системної шини в різних ПК використовувались і можуть використовуватись:

шини розширень – шини загального призначення, що дозволяють підключати велику кількість самих різноманітних пристроїв;

локальні шини, які часто спеціалізуються на обслуговуванні не великої кількості пристроїв певного класу, переважно відеосистем.

В комп’ютерах широко використовуються також периферійні шини – інтерфейси для зовнішніх запам’ятовуючих та багаточисельних периферійних повільнодіючих пристроїв. Технічні характеристики деяких шин приведені в таблиці.

Характеристика | Шина

ISA | EISA | MCA | VLB | PCI | AGP

Розрядність шини, біт. | 16 – дані/

24 - адреса | 32/32 |

32/32 |

32/32

64/64 | 32/32

64/64 | 32/32

64/64

Робоча частота, МГц | 8 | 8-33 | 10-20 | До 33 | До 66 | 66/133

Пропускна можливість, Мбайт/с | 16 | 33 | 76 | 132 | 132/ 264/ 528 | 528/

1056/

2112

Кількість підключаємих пристроїв | 6 | 15 | 15 | 4 | 10 | 1

Системна шина включає в себе:

кодову шину даних (КШД) – яка містить провода та схеми “ сполучення” для паралельної передачі всіх розрядів числового коду (машинного коду) операнду;

кодову шину адреси (КША) - яка містить провода та схеми “сполучення” для паралельної передачі всіх розрядів коду адреси комірки основної пам’яті або порту вводу-виводу зовнішнього пристрою;

кодову шину інструкцій (КШІ), яка містить провода та схеми “ сполучення” для передачі інформації (керуючих сигналів, імпульсів) у всі блоки машини;

шину живлення, яка містить провода та схеми “ сполучення” для підключення блоків ПК до системи енергоживлення.

Системна шина забезпечує три направлення передачі інформації:

між мікропроцесором і основною пам’яттю;

між мікропроцесором та портами вводу-виводу зовнішніх пристроїв;

між основною пам’яттю та портами вводу-виводу зовнішніх пристроїв (в режимі прямого доступу до пам’яті).

Управління системною шиною виконується мікропроцесором або