Частина “Інтернету”, яка називається World Wide Web, дозволяє авторам по-новому використовувати стару систему приміток. Коли автор звичайної журнальної статті чи книжки вводить символ примітки, ми дивимось униз сторінки і знаходимо посилання на іншу сторінку або книжку. Автори комп’ютерних документів “Інтернету”, по суті, роблять те саме, використовуючи технічний прийом, за допомогою якого в документі підкреслюється чи виділяється слово, фраза або символ.

Виділене слово чи символ говорить читачеві, що в “Інтернеті” є додатковий ресурс, часто це інший документ. Цей документ з “Інтернету” можна викликати, і він відразу відкриється на екрані. Документ може бути в іншому комп’ютері чи навіть в іншій країні. Дейвід Піл, автор книжки “Під’єднуйтесь до “Інтернету!” (“Ассеss the Іntеrnеt!”), зауважує, що за допомогою цього прийому “ви підключаєтесь до справжніх документів, а не просто посилань на них”. [13]

Web також дає можливість зберігати і відтворювати фотографії, графічні зображення, мультиплікаційні стрічки, відеофільми та звукові записи.

Дуже популярною стає розроблена відносно недавно технологія RealAudio, що дозволяє передавати звук по “Інтернету” у режимі реального часу. Підключивши до комп’ютера динаміки, можна без радіоприймача слухати радіостанції. Також можна знайти в “Інтернеті” пісні своїх улюблених виконавців і прослухати їх, чи скопіювати ці аудіо записи на свій комп’ютер.

Навіть з нечисленних прикладів видно, що в мережі дійсно представлена безліч різноманітної інформації. Мережа “Інтернет” схожа на величезну світову бібліотеку, котра має тільки одну, але істотну відмінність: для пошуку книги в бібліотеці є каталог, у крайньому випадку можна звернутися до досвідченого бібліотекаря. Повного каталогу «Інтернету» не існує. Але проте пошук в “Інтернеті” можливий, і це, мабуть, є однієї з найбільш важливих його сторін. Для пошуку даних у мережі використовуються спеціальні сервери, інформація на яких підтримується й обновлюється практично автоматично. З появою пошукових серверів, і особливо “AltaVista”, відбулася гуманізація мережі, тобто будь-яка інформація, про яку є хоча б якесь представлення, обов’язково буде знайдена.

Пошукові сервери - це окремі спеціальні комп’ютери, що автоматично переглядають усі ресурси “Інтернету” і індексують їхній зміст.

- індексування - це процес класифікації визначених ресурсів за допомогою виділених об’єктів - індексів. Наприклад, відношення поштової адреси до того чи іншого відділення пошти може бути визначене за допомогою шестизначного числа - поштового індексу. [5]

При індексуванні ресурсів “Інтернету” пошукові сервери переглядають усю мережу. Для всієї знайденої інформації, будь то www-сторінка, стаття Usenet чи просто файл на сервері, визначається набір індексів, по якому потім можна буде одержати посилання на дану інформацію. Для забезпечення повноти пошуку індексами є всі слова, що зустрічаються в даному ресурсі.

Коли на сервер надходить запит у вигляді набору ключових слів, то він просто проводить пошук у своїй базі даних по заданих словах, одержуючи як результат посилання на документи в мережі, в яких містяться дані слова. Після цього результат сортується відповідно до частоти появи того чи іншого слова і повертається користувачу.

З боку усе виглядає дуже просто, але це зовсім не так. Одна з основних проблем тут - швидкодія комп’ютерів, що роблять автоматичний пошук по мережі, індексування результатів, обробка запиту, і, нарешті, швидкодія самого www-сервера.

“Інтернет” не має організаційної структури. Користувачі його послугами підключаються до різних національних чи міжнародних, комерційних чи державних компаній у системах телекомунікацій. Сформувалася складна багатоступінчаста схема виходу користувачів в “Інтернет” через численних посередників (“провайдерів”). Компаній і посередників, що забезпечують вихід у мережу “Інтернет”, багато тисяч. Їм належать лінії зв’язку, але частіше вони їх орендують, визначаючи різні тарифи на послуги. Тому між ними йде тверда конкурентна боротьба за прибутки. Вони досить часто заохочують користувачів мережі наданням тих чи інших пільг. Нерідко окремі канали електрозв’язку в робочі години потерпають від сильних перевантажень і не справляються з надмірно концентрованими в часі потоками інформації. Послуги “Інтернету” забезпечуються інформацією; закладеною в так званих головних комп’ютерах, число яких, по різним оцінкам коливається від 5 до 9,5 млн. Вони знаходяться в різних країнах і регіонах світу, і кількість їх швидко, росте в міру усе більшого прагнення комерційних організацій розмістити свою платну чи безкоштовну інформацію в системі “Інтернету”. До початку 1996 р. приблизно 170 тис. комерційних компаній дали свою інформацію в мережі. Джерелом найрізноманітнішої інформації можуть бути десятки мільйонів власників персональних комп’ютерів, через які в мережі “Інтернет” можлива передача будь-якого повідомлення (типу електронної пошти й ін.). [6]

Обсяги виконуваної “Інтернетом” роботи мають поки сугубо оцінний характер і визначаються за непрямими показників: числом підключених до його мережі комп’ютерів, кількості користувачів нею, чи обсягу обороту комерційних компаній, що беруть участь у його діяльності. Стати абонентом “Інтернету” так само легко, як і відмовитися від його послуг. Тому чисельність користувачів послугами “Інтернету” в 1998 р. за різними оцінками коливалася від 230 до 250 млн. [6].

З огляду на велику завантаженість мережі, викликану комерційною діяльністю, розробляється ще одна міжнародна мережа, яку дехто називає “Інтернет II”.

Система “Інтернет” в цілому є платною. Усі абоненти - колективи чи окремі особи - вносять свою частку в оплату витрат. Однак не обов’язково, що кінцевому користувачеві пришлють квитанцію на оплату міжміської телефонної розмови, навіть якщо він відвідав багато міжнародних місць. Більшість користувачів розраховуються з місцевим комерційним підприємством (оператором) зв’язку з “Інтернетом”, які в багатьох випадках збирають у користувачів лише постійні щомісячні