У 1989 році число хостів перевищило 100 тис. Під егідою IAB утворені IETF (Інтернет Engineering Task Force) і IRTF (Internet Research Task Force). До мережі підключилися Австралія, Великобританія, Німеччина, Ізраїль, Італія, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Пуерто Ріко і Японія. [14]

У 1990 році власне ARPANET припинила своє існування, її функції продовжувала NSFNET. До мережі підключилися Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Греція, Індія, Ірландія, Іспанія, Чилі, Швейцарія і Південна Корея.

У 1991 році в Майнському університеті П. Лінднер (Paul Lindner) і Марко Маккахіл (Mark P. McCahill) розробили програму Gopher. У CERN (Centre European pour la Recherche Nucleare) Тім Бернес-Лі (Tim Berness-Lee) розробила World-Wide Web (WWW) – “Всесвітня павутина”. Новий протокол передачі (технологія www) об’єднав інформаційні вузли (сервери) і канали зв’язку, дозволив погодити світову схему адресів і кодів для постачальників інформації і користувачів послугами мережі. Завдяки www, “Інтернет” був підключений до цілого ряду національних спеціалізованих і універсальних мереж. Стало швидко рости число користувачів не тільки в США, але і в усьому світі. До мережі підключилися Угорщина, Гонконг, Польща, Португалія, Сербія, Сінгапур, Тайвань, Туніс, Чехія і Південна Африка. [16]

Кількість хостів у 1992 році перевищило 1 млн. Служба IAB (Internet Activities Board) була реорганізована в Internet Architecture Board і стала частиною суспільства Інтернет (Internet Society). До мережі підключилися Венесуела, Камерун, Кіпр, Кувейт, Латвія, Люксембург, Малайзія, Словаччина, Словенія, Таїланд, Еквадор і Естонія.

У 1993 році NSF створив InterNIC для реалізації специфічних служб Інтернет: служби директорій і баз даних, служби реєстрації й інформаційної служби. До NSFNET підключилися Вірджинські острови, Болгарія, Гана, Єгипет, Індонезія, Казахстан, Кенія, Коста-Ріка, Ліхтенштейн, Об’єднані Арабські Емірати, Перу, Румунія, Туреччина і, нарешті, Україна. Слід зауважити, що Росія підключилася до Інтернету пізніше України. [16]

Починаючи з 1994 року почалася торгова діяльність через мережу. Трафік NSFNET перевищив 10 трильйонів байт/місяць. По популярності серед користувачів WWW обійшла Telnet. До мережі підключилися Алжир, Вірменія, Бермудські острови, Ямайка, Ліван, Литва, Китай, Колумбія, Марокко, Масау, Нігер, Нікарагуа, Нова Каледонія, Панама, Свазіленд, Сенегал, Узбекистан, Уругвай, Філіппіни, Шрі-Ланка і Французька Полінезія.

З 1995 року реєстрація доменних імен перестала бути безкоштовною. Починаючи з 14 вересня за реєстрацію, що до цього субсидіювалася NSF, стягується плата в розмірі 50$. З квітня NSFNET, що існувала тільки завдяки підтримці уряду, зникла, і була встановлена комерційна система. Інтернет продовжив своє існування.

На 1 січня 1996 року мережа поєднувала 9 472 000 хостів. [16]

Підводячи підсумок, можна констатувати, що система “Інтернет” є одночасно молодою за часовим аспектом і застарілою. Адже наукові розробки у сфері “Інтернет” та програмного забезпечення даної системи постійно тривають і з кожним днем мережа обновлюється.

В даний час в “Інтернеті” відбувається період підйому, багато в чому завдяки активній підтримці з боку урядів європейських країн і США. США, будучи засновником мережі, виділяє найбільше грошей у світі (понад 2 мільйони доларів) на створення нової мережної інфраструктури. Дослідження в області мережних комунікацій фінансуються також урядами Великобританії, Швеції, Фінляндії, Німеччини.

Однак, державне фінансування - лише невелика частина засобів, що надходять, тому що мережа стає усе більш “комерційнішою” (80-90% засобів надходить із приватного сектора). Це свідчить тільки про одне – про постійну еволюцію “Інтернету”

3. Умови і фактори розвитку і поширення комп’ютерної системи “Інтернет” у сучасних умовах

“Інтернет” - найбільша комп’ютерна телекомунікаційна система світу, що служить засобом доставки інформації. Вона втілила найважливіші технологічні і технічні досягнення НТР в області електроніки і телекомунікацій. Її виникнення прийшлось на другу половину XX ст., коли склалися необхідні технічні передумови для створення системи:

1) організоване масове виробництво персональних комп’ютерів і насичення ними не тільки сфер ділового життя, але і побуту багатьох десятків мільйонів людей;

2) створені і прокладені лінії електрозв’язку високої пропускної здатності, що з’єднали більшість країн і регіонів світу;

3) впроваджені уніфіковані з комп’ютерами цифрові методи передачі інформації із систем телекомунікацій;

4) досягнута широка телефонізація ведучих промислових країн Північної Америки і Західної Європи, що дозволила підключити національні комп’ютерні інформаційні мережі до “Інтернету”. [6]

В інформаційному просторі, що охоплює увесь світ, джерела інформації і її споживачі найчастіше відділені однин від одного величезними відстанями, різними годинними поясами, мовними бар’єрами. Особливістю нематеріального інформаційного продукту (товару) є можливість задоволення негайного попиту на нього за допомогою сучасної техніки і технології телекомунікаційних систем. Цей продукт може бути переданий по різних системах електрозв’язку в потрібному для споживача вигляді - текстовому, мовному, музичному, графічному, нерухомими чи рухливими відеосюжетами, в кольоровому чи чорно-білому вигляді.

Значення сучасних телекомунікацій визначається:

1) глобалізацією засобів зв’язку, тобто охопленням усіма видами телекомунікацій усіх територій і акваторій планети і всього навколоземного простору;

2) інтернаціоналізацією засобів зв’язку, тобто стандартизацією технічних, технологічних, організаційних її параметрів у кожній з більш ніж 200 держав світу;

3) інтеграцією усіх видів електрозв’язку в єдину могутню світову систему телекомунікацій;

4) зростаючою забезпеченістю споживачів інформацією, різними видами електрозв’язку в найбільш дальніх районах світу.

Загальна кількість технічних засобів для одержання масової аудіо- і відеоінформації (радіоприймачі, телевізори) і для активного індивідуального зв’язку (усі види стаціонарних і мобільних телефонів) уже перевищило у світі 4 млрд. одиниць і щорічно збільшується на сотні мільйонів. Їхня щільність досить велика: у середньому на одну родину на планеті приходиться не менш двох видів цієї апаратури. Для ряду регіонів (Північна Америка, Західна Європа, Австралія) ці