Наступний великий етап – утворення компанії Netscape Communications Corp. (NS) і випуск цією компанією нового навігатора. Між безкоштовним навігатором Mosaic і Netscape Navigator (далі просто Netscape) існує певний генний зв'язок. Справа в тому, що їх написали ті самі люди, здебільшого нині працюючі в Netscape Communications Corporation. Netscape – дійсно кращий продукт у своєму класі.

Netscape Corp., крім розробки навігатора займається оснащенням WWW-серверів, засобами розробки гіпертексту, вирішенням проблем безпечної передачі даних через загальнодоступні мережі тощо. 

Компоненти технології World Wide Web

Система в цілому складається з таких компонентів:

1. Мова гіпертекстової розмітки HTML

2. Протокол передачі гіпертексту HTTP

3. Специфікації на типи даних в Інтернет (Інтернет Media Types)

4. Системи WWW-адресації (URL, URN, URI etc.)  

HTML

Мова HTML (HyperText Markup Language) дуже проста. Розроблювачі WWW і пізніше консорціум W3O почали оформлювати HTML як DTD (Document Type Definition) у термінах SGML (Standard Generalized Markup Language), ISO-стандарт для обробки документів. Чисто з практичної точки зору HTML є розміткою, що зроблена звичайними англійськими словами усередині документу. HTML був розроблений для того, щоб виділити в документах логічну структуру. Для того, щоб створити Web-документ необхідно дотримуватися деяких правил, за якими працює броузер. Для вірного відображення на екрані відповідного Web-документу (сторінки), він має бути представленим у форматі HTML. Документ у форматі HTML являє собою текст у форматі ASCII, що містить спеціальні помітки для потрібного відображення різних елементів броузером.

При підключенні до Web-серверу броузер користувача замовляє в нього конкретну Web-сторінку. Така сторінка є файлом, що містить текст ASCII та теги (описові ідентифікатори) HTML. Сервер передає броузеру копію файлу. Теги HTML містять інформацію про формат сторінки (наприклад, звичайний шрифт або курсив), а також про файли, в яких містяться графічні зображення даної сторінки. Броузер використовує теги для форматування тексту. Коли броузер зустрічає теги з посиланнями на графіку, він запитує у сервера копію відповідного файлу. 

HTTP

Протокол HTTP (HyperText Transfer Protocol) також дуже простий, що навіть іноді шкодить організації інформаційного сервісу. Це правила спілкування між навігатором і WWW-сервером. Одна сесія легко вкладається в схему запит-відповідь. У найпростішому випадку навігатор запитує певний документ, і сервер його видає. З одного боку, така простота – річ гарна, з іншого боку – це спричиняє додаткові накладні витрати і, отже, тимчасові затримки і неефективність. 

Адресація ресурсів, URL

Ця абревіатура розшифровується як Uniform Resource Locator, що можна вільно перекласти, як "єдиний покажчик на ресурс". Практично, це адреса документа. Чим відрізняється URL від електронної адреси, яка існувала раніше? По-перше, електрона адреса – це лише місцезнаходження комп'ютера в мережі, але часто нам потрібно лише один або декілька файлів з цього комп'ютера; по-друге, електронна адреса не вказує на тип джерела інформації – чи це FTP, WAIS, NNTP чи Gopher сервер. Ці недоліки були враховані при розробці URL.

Типовий вигляд для URL: протокол://повне.ім'я.машини.або.адреса:порт/шлях

Тут "протокол" приймає такі значення:

http – передача гіпертексту; ftp – протокол передачі файлів; telnet – термінальний доступ; gopher – ще один дуже популярний в Інтернет додаток; news – новини Usenet; file – для доступу до локальних файлів; Параметр "порт" можна не вказувати і тоді припускається порт, стандартний для даного протоколу. Для ftp використовуються порти 20 і 21, для http – 80, для telnet – 23, для gopher – 70, news – 119 тощо. 

Приклади URL

Форма URL для доступу до FTP-серверів. Припустимо, що деякий файл "foobar.txt" знаходиться на анонімному сервері FTP, що має адресу "ftp.yoyodyne.com", у каталозі /pub/files. Тоді URL для цього файлу матиме вигляд: ftp://ftp.yoyodyne.com/pub/files/foobar.txt. 

Форма URL для Gopher-серверів. Щоб з'єднатися з таким сервером за адресою, наприклад, mtv.com, треба використати URL – gopher://mtv.com. 

Форма URL для HTTP серверів. Файл з ім'ям "foobar.html", що знаходиться на сервері "www.yoyodyne.com" у каталозі /pub/files буде мати

URL – http://www.yoyodyne.com/pub/files/foobar.http. 

Форма URL для Telnet-серверів. URL для серверу "Києво-Могилянської академії" roller.ukma.kiev.ua буде мати вигляд telnet://roller.ukma.kiev.ua. 

Параметр "шлях" є специфічним для кожного протоколу, наприклад, для ftp – це шлях у файловій системі. 

Універсальний інтерфейс шлюзів CGI

Навігатори надають користувачу можливість указувати зовнішні програми-інтерпретатори для різних типів документів.

Для внесення у WWW можливості інтерактивного діалогу з користувачем і створення динамічних документів є декілька засобів, частково стандартизованих, частково ні. Це такі засоби, як:

· CGI – частина HTML для створення інтерактивних форм, створення документів, виведення програм. Дійсно корисні форми професійного рівня все ж створювати в межах CGI неможливо. Цьому заважають обмеженість можливостей CGI-засобів та властивості (statelessness) протоколу HTTP

· SSI, SSI+ – нестандартизовані розширення серверів, наприклад, доступ до БД через ODBC без програмування  

Стандартизація

Процес розробки й прийняття стандартів у теорії повинен здійснюватися в межах стандартної для Інтернет процедури. Співробітники групи IETF розробляють проекти, що публікуються в RFC, деяким присвоюється статус стандартів.

Співробітники групи IETF тісно взаємодіяли з консорціумом W30 і розробили декілька стандартів – HTTP 1.0, URL, HTML 2.0 і Інтернет Media Types. Але насправді прийняття цих стандартів запізнювалося. Вони як би фіксували поточний стан справ. Це означає, що фактично домінуючий на ринку виробник навігаторів диктує свою волю органам, що стандартизують. Результат – поява елементів, що багатьом здаються зайвими. Не зайво нагадати, що класичний HTML створювався для логічної розмітки документу і ні в якому разі не для прикрас – і це дуже вірно. Бізнес, що прийшов у WWW, чомусь (насправді зрозуміло, чому) сприймає WWW як видавничу систему, вимагаючи від її відповідних можливостей. Зрозуміло, що