Навіть з нечисленних прикладів видно, що в мережі дійсно представлена безліч різноманітної інформації. Мережа “Інтернет” схожа на величезну світову бібліотеку, котра має тільки одну, але істотну відмінність: для пошуку книги в бібліотеці є каталог, у крайньому випадку можна звернутися до досвідченого бібліотекаря. Повного каталогу «Інтернету» не існує. Але проте пошук в “Інтернеті” можливий, і це, мабуть, є однієї з найбільш важливих його сторін. Для пошуку даних у мережі використовуються спеціальні сервери, інформація на яких підтримується й обновлюється практично автоматично. З появою пошукових серверів відбулася гуманізація мережі, тобто будь-яка інформація, про яку є хоча б якесь представлення, обов’язково буде знайдена.

Пошукові сервери - це окремі спеціальні комп’ютери, що автоматично переглядають усі ресурси “Інтернету” і індексують їхній зміст.

При індексуванні ресурсів “Інтернету” пошукові сервери переглядають усю мережу. Для всієї знайденої інформації, будь то www-сторінка, стаття Usenet чи просто файл на сервері, визначається набір індексів, по якому потім можна буде одержати посилання на дану інформацію. Для забезпечення повноти пошуку індексами є всі слова, що зустрічаються в даному ресурсі.

Коли на сервер надходить запит у вигляді набору ключових слів, то він просто проводить пошук у своїй базі даних по заданих словах, одержуючи як результат посилання на документи в мережі, в яких містяться дані слова. Після цього результат сортується відповідно до частоти появи того чи іншого слова і повертається користувачу.

З боку усе виглядає дуже просто, але це зовсім не так. Одна з основних проблем тут - швидкодія комп’ютерів, що роблять автоматичний пошук по мережі, індексування результатів, обробка запиту, і, нарешті, швидкодія самого www-сервера.

“Інтернет” не має організаційної структури. Користувачі його послугами підключаються до різних національних чи міжнародних, комерційних чи державних компаній у системах телекомунікацій. Сформувалася складна багатоступінчаста схема виходу користувачів в “Інтернет” через численних посередників (“провайдерів”). Компаній і посередників, що забезпечують вихід у мережу “Інтернет”, багато тисяч. Їм належать лінії зв’язку, але частіше вони їх орендують, визначаючи різні тарифи на послуги. Тому між ними йде тверда конкурентна боротьба за прибутки. Вони досить часто заохочують користувачів мережі наданням тих чи інших пільг. Нерідко окремі канали електрозв’язку в робочі години потерпають від сильних перевантажень і не справляються з надмірно концентрованими в часі потоками інформації. Послуги “Інтернету” забезпечуються інформацією; закладеною в так званих головних комп’ютерах, число яких, по різним оцінкам коливається від 5 до 9,5 млн. Вони знаходяться в різних країнах і регіонах світу, і кількість їх швидко, росте в міру усе більшого прагнення комерційних організацій розмістити свою платну чи безкоштовну інформацію в системі “Інтернету”.

З огляду на велику завантаженість мережі, викликану комерційною діяльністю, розробляється ще одна міжнародна мережа, яку дехто називає “Інтернет II”.

Система “Інтернет” в цілому є платною. Усі абоненти - колективи чи окремі особи - вносять свою частку в оплату витрат. Однак не обов’язково, що кінцевому користувачеві пришлють квитанцію на оплату міжміської телефонної розмови, навіть якщо він відвідав багато міжнародних місць. Більшість користувачів розраховуються з місцевим комерційним підприємством (оператором) зв’язку з “Інтернетом”, які в багатьох випадках збирають у користувачів лише постійні щомісячні внески. Як правило, підприємство зв’язку дає місцевий телефонний номер, щоб уникнути зайвих витрат. Як видно, можливості “Інтернету” величезні.

Звичайно, у світових масштабах український “Інтернет” навряд чи можна назвати значним. Кількість українських користувачів (за різними оцінками, від 3 до 5 мільйонів) насправді невеличка, адже у світі їх сотні мільйонів. Але “Інтернет” в Україні потребують, і кількість під’єднань до мережі у нас постійно збільшується.

Одержати інформацію з “Інтернету” дуже просто, а оперативність можна порівняти з радіо: інформація доходить до користувача практично відразу після події. Зручними є Інтернет-версії газет і часописів: за коротку час можна ознайомитися з багатьма виданнями. Мережеві версії українських газет міцно утримують високі місця в рейтингах сайтів (тут можна згадати газети “День”, “Факти”, “Зеркало недели”, англомовну “Kievpost”). Не відстають інформ-агенства, як Інтернет-версії традиційних Уніану, “Інтерфакс-України”, так і суто мережеві: “Юкрейн Онлайн” (www.online.com.ua), Агентство Інтернет-новин (ain.online.com.-uain). Та й на трьох тисячах українських сайтів інформації дуже багато: від новин і прогнозів погоди - до розваг і наукових праць.

Щодня український “Інтернет” поповнюють десятками різноманітних веб-сторінок, і задовольнити свої інформаційні потреби може кожний. Студенти знайдуть тут матеріали для рефератів і курсових, бізнесмени ознайомляться з котируванням, знайдуть ділових партнерів і дані про конкурентів. Кожен може стати причетним до того, що відбувається у світі й в Україні, а тим паче розважитися, знайти роботу, друзів і навіть кохану (коханого).

Швидкий зв’язок (комунікативна функція) - величезна перевага “Інтернету”. Це телеконференції, участь в чатах, де багато користувачів можуть спілкуватися на теми, що їх цікавлять, у режимі он-лайн, оперативно обмінюватися великими обсягами даних.

Репрезентативна функція мережі в Україні сьогодні ще розвинута недостатньо, та зараз уже багато компаній впевнені, що найбільш ефективний засіб заявити про собі в усьому світі - це створити власний інформаційний ресурс, власну сторінку з інформацією про фірму, її досягнення та плани. Тому серед нових українських веб-сторінок, що з’являються щодня, все більше сайтів вітчизняних виробників і компаній.

Висновки

Отже, “Інтернет” – це проста, але в той же час досить складна комп’ютерно-інформаційна система. Вона немає організаційної структури, але для того, щоб користувач зумів потрапити в неї, існує спеціальна складна багатоступінчаста схема входу