Реферат
на тему
«Права людини i iнтернет – надбання людства»
План:
Що таке права людини?
Що таке iнтернет?
Висновок
Список використаних джерел
Що таке права людини?
Важко однозначно встановити, коли в правовій теорії виникло розуміння прав людини як окремої юридичної категорії і як об'єкту правового захисту. Серед перших джерел, в яких дається спроба обґрунтувати природність і невід'ємність прав людини, праця Джона Локка "Два трактати про державу", надрукована у 1690 році. Локк вважав, що держава існує саме для того, щоб захистити права людини, а тому першорядними є права людини, а не права публічної влади:
"Якщо людина в природному стані така вільна, як було сказано, якщо вона абсолютний господар своєї власної особи і володінь, рівний найбільш великим і нікому не підпорядкований, то навіщо розлучається вона зі своєю свободою, навіщо відмовляється вона від цієї імперії і підпорядковує себе владі і керівництву якоїсь іншої сили? На це є очевидна відповідь, що хоча у природному стані вона має таке право, все ж користування ним є дуже непевним і постійно відкритим зазіханню з боку інших. Адже, оскільки всі є панами такою самою мірою, як і вона сама, і кожна людина є рівною їй, а більшість людей не суворо дотримується рівності й справедливості, то користування власністю, яку має людина, є дуже небезпечним, дуже ненадійним. Це викликає в ній готовність припинити стан, який хоч і є вільним, та повен страхів і постійних небезпек; і тому не без причини вона шукає можливості і бажає приєднатись до суспільства тих, хто вже об'єднався чи має на думці об'єднатися заради взаємного збереження своїх життів, свобод і володінь, які я називаю загальним іменем "власність".
Ідея природності і невід'ємності прав людини знайшли свій розвиток у працях Монтеск'є ("Про дух законів", 1748р.) і Жан-Жака Руссо ("Суспільний договір", 1762р.), які послужили ідеологічною основою для революційних перетворень суспільного життя у багатьох країнах.
Теорія "суспільного договору" між народом (нацією) і урядом передбачає два суттєві принципи, - принцип поваги до природних і невід'ємних прав людини та принцип покладення на публічну владу обов'язків їх поважати, слугуючи всій нації. На цих постулатах побудована Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки, написана Томасом Джефферсоном. Схвалена 4 липня 1776 року. Декларація проголосила:
"Ми вважаємо самоочевидним ті істини, що всі люди створені рівними, що вони наділені своїм Творцем певними невід'ємними правами, серед яких право на життя, на свободу і прагнення до щастя;
... для забезпечення цих прав між людьми створено уряди, справедлива влада яких ґрунтується на згоді керованих;
... якщо будь-яка форма урядового правління стає руйнівною для цієї мети, народ має право змінити або скасувати її і встановити новий уряд, закладаючи його основи на таких принципах і організовуючи його владу в такій формі, які, на думку народу, найбільш здатні забезпечити його безпеку і щастя."
Ідея захисту прав людини несе у собі революційний потенціал і покладається в основу політичних і правових документів того часу, які проголошували верховенство прав людини над інтересами публічної влади. Серед цих документів - . Проголошена Національними зборами Франції 27 серпня 1789 року, Декларація являє собою відтворення філософської думки Ж-Ж. Рус
Близький за своїм духом і змістом до французької Декларації . Білль, який складається з перших десяти поправок до Конституції, вступив в дію після ратифікації десятьма штатами у 1791 році.
Закріплення ідеї поваги до прав людини в політико-правових документах того часу, мало революційний характер і доленосне значення для всього людства. Ці історичні документи послужили основною для розробки відповідних положень в конституціях багатьох країн, а також в міжнародному праві у галузі прав людини.
Поняття "права людини" набуло поширення у міжнародному праві після Другої Світової Війни. Причину його появи слід вбачати у негативному "досвіді" людства, що був надбаний за роки війни. Міжнародне право у галузі прав людини виникає саме як відповідь на цей досвід "правового беззаконня", коли закони приймалися для узаконення порушень прав людини під час панування націонал-соціалізму в Європі. Цей процес розвитку міжнародного права у галузі прав людини супроводжується поширенням розуміння прав людини як мірила справедливості національних законів і політики окремих держав.
Положення про захист прав людини у міжнародному праві вперше з'явились у Статуті Організації Об'єднаних Націй, стаття 55 якого ставить перед ООН завдання сприяти дотриманню прав і основних свобод людини. Наступним кроком стало прийняття 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю , в тридцяти статтях якої перелічуються фундаментальні і загальновизнані права і свободи людини.
Принципи поваги до прав людини, закріплені в Загальній декларації прав людини, були в подальшому конкретизовані і посилені в міжнародних договорах. Наступними за важливістю після Загальної декларації прав людини ідуть Пакт про громадянські і політичні права і Пакт про економічні, соціальні і культурні права. Обидва прийняті 19 грудня 1966 року, вони вступили в силу у 1976 році після їх ратифікації 35 державами, і є обов'язковими для виконання державами-учасницями. Разом із Загальною декларацією прав людини, ці два міжнародних Пакти складають, так званий Міжнародний білль (хартію) про права людини.
Запроваджене в Пактах розмежування прав людини на права "першого покоління" - громадянські і політичні, з одного боку, і "другого покоління" - економічні, соціальні і культурні права, з другого боку, має значення не лише для визначення структури міжнародних документів. Класифікація прав людини дозволяє конкретизувати характер зобов'язань
