Першочергове питання, яке постало сьогодні перед українським суспільством та його складовою – правознавством, – це визначення статусу суспільних інформаційних відносин та шляхів їх публічно-правового регулювання з метою уникнення, зменшення, запобігання та подолання юридичними методами негативних проявів інформаційного суспільства та стимулювання бажаних для людини, держави та суспільства правил поведінки його суб’єктів – учасників інформаційних відносин. Будь-яка правова інституція, щоб претендувати на автономність існування, вимагає формулювання її поняття, визначення змісту, розробки теоретичних і методологічних основ. В об’єктивному змісті інформаційне право – це регулювання сукупності суспільних відносин щодо інформації, які знаходять вираз у нормах врегульованих на публічно-правовому та приватно-правовому рівні. В суб’єктивному змісті інформаційне право – це законодавчо врегульована множина прав і обов’язків конкретних учасників суспільних відносин щодо інформації, як об’єкта суспільних відносин. Основною юридичною формою виразу норм інформаційних відносин є законодавство, яке регулює ці відносини в інформаційній сфері. Під категорією «інформаційне законодавство України», було б доцільно розуміти множинну сукупність нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України у формі законів та постанов нормативного змісту, які регулюють суспільні відносини щодо інформації. Входження України в інформаційне суспільство потребує розробки науково-теоретичних засад концепції формування і розвитку інформаційного законодавства. Використання положень теорії гіперсистем з метою дослідження і систематизації українського права, дозволяє зробити висновок, що сучасне українське інформаційне законодавство існує сьогодні