Звичайно, що національне інформаційне законодавство повинно стати на шлях систематизації через кодифікацію – створення системоутворюючого його Кодексу. Цей Кодекс повинен буде розвивати визначені в Конституції України положення інформаційних відносин, в тому числі щодо інформаційної безпеки людини, суспільства, нації, держави. Він повинен об’єднати, гармонізувати і розвивати норми і принципи суспільних відносин, що визначені в законодавстві України; враховувати ратифіковані Україною нормативні акти (угоди, конвенції) міжнародного права; легалізувати позитивні звичаї в сфері інформаційних відносин та норми суспільної моралі, загальнолюдські цінності, визначені Організацією Об’єднаних Націй в її Статуті, Декларації прав людини та інших загальноприйнятих міждержавних нормативних актах, які сьогодні виступають в ролі стандартів, за якими визначається цивілізованість не тільки окремої країни, але й світового співтовариства в цілому.

Майбутній Кодекс України про інформацію має на меті об’єднати в одному законодавчому акті регулювання провідних суспільних відносин, об’єктом яких є інформація, незалежно від форми, способу, засобу чи технології її прояву у суспільних відносинах. Це дозволяє, у разі виникнення необхідності публічно правового урегулювання нових суспільних відносин щодо інформації агрегувати юридичні формулювання їх у Кодекс через внесення в нього на рівні законів змін і доповнень без породження нових системоутворюючих законодавчих актів.

Методологічною базою правотворення такого Кодексу повинна стати юридична доктрина щодо умовного поділу права України на галузі за наступною принциповою моделлю: основа конституційне право; його положення знаходять паралельний розвиток (у відповідності з методами правового регулювання і захисту прав) в адміністративному, цивільному, трудовому, кримінальному праві та інших підсистемах національного права України, в яких інформація виступає як опосередкований, (додатковий, факультативний) предмет регулювання суспільних відносин.
Розробка проекту Кодексу повинна проводитися методом агрегації: удосконалення окремих правових норм, чи створення нових міжгалузевих правових інститутів не повинно порушувати цілісність та призначення національного законодавства, а покращувати, удосконалювати його дієвість в цілому, створювати нову системну якість, яка не притаманна окремим його складовим.

Мета Кодексу визначається у відповідності з теорією системи цілей, правове регулювання суспільних відносин між їх суб’єктами щодо інформації у різних формах її об’єктивного вираження (творах, результатах інтелектуальної діяльності) незалежно від сфери (чи галузі) суспільних відносин, матеріальних носіїв інформації (паперових, електронних тощо) та технології фіксації (літери, знаки, образи, цифри тощо).

Інше – визнається підцілями, функціями, напрямками, нормами, окремими завданнями.

Провідними функціями Кодексу повинні бути:
- регулятивна – визначення прав, обов’язків та зобов’язань суб’єктів;
- нормативна – визначення норм, правил поведінки суб’єктів інформаційних відносин;
- охоронна – визначення гарантій та меж правомірної поведінки, за якими діяння утворюють правопорушення (делікти) та відповідальність за них у відповідності з нормами цивільного, адміністративного, трудового, кримінального права;
- інтегративна – системне поєднання комплексу визначених юридичних норм, які регулюють інформаційні відносини в Україні, тобто Кодекс повинен стати поєднуючою ланкою між провідними традиційними галузями права щодо застосування їх методів в сфері інформаційних відносин;
- комунікативна – зазначення в окремих статтях посилань на законодавчі акти, які є, або необхідність в яких може виникнути, системоутворюючими різних міжгалузевих інститутів права.

Серед провідних завдань Кодексу можна визначити:
- визначення консенсусу (згоди) в суспільних стосунках, узгодженості розуміння та застосування юридичних норм, правомірної поведінки учасників інформаційних відносин, відносин в інформаційній сфері;
- забезпечення інформаційного суверенітету, незалежності України у міжнародних стосунках;
- забезпечення інформаційної безпеки громадян, їх окремих спільнот, суспільства та держави, як складових національної безпеки України;
- визначення правомірної поведінки учасників інформаційних відносин в Україні;
- захист інформації від несанкціонованого доступу, правопорушень (знищення, модифікації, перекручення тощо).

Докладніше види завдань повинні знайти розвиток у нормах інформаційного законодавства України. У відповідності з рішенням Урядової комісії з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади від 6 жовтня 2000 року проект Концепції реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин (далі Концепція) передано на обговорення до державних органів центральної виконавчої влади та наукової громадськості за участю працівників Академії правових наук України.

Основні положення Концепції знайшли відображення в наукових працях.

______________________________


Інформаційне законодавство

Як констатацію факту, слід зазначити, що сучасне інформаційне законодавство України щодо доктрини його формування, має характер змішаної системи права: зберігши галузевий підхід традиційної континентальної системи права, воно стало на шлях публічно-правового нормотворення за доктриною загального права (англо-американської системи права) – коли окремі проблеми на законодавчому рівні, вирішуються у площині чинних законів за ситуаційним принципом.

Ситуаційний підхід до формування інформаційного законодавства України, з точки зору когнітивного (пізнавального) аспекту, спричинив коло проблем щодо правового регулювання інформаційних відносин. Наприклад:
1. Відсутність легальної чіткої ієрархічної єдності законів, що викликає суперечливе тлумачення при застосуванні правових норм у практиці.
2. У зв’язку з тим, що різні закони та підзаконні акти, що регулюють суспільні відносини, об’єктом яких є інформація, приймались у різні часи розвитку, становлення, і удосконалення державності без узгодження понятійного апарату, тому вони мають ряд термінів, які недостатньо коректні, не викликають відповідної інформаційної рефлексії, або взагалі позбавлені чіткого визначення свого конкретного змісту. Так, тому щодо інформаційних відносин, то тут доцільно зазначити такі поняття і терміни, як «інформація», «таємна інформація» і «таємниця», «документ» і «документована інформація», «майно», «власність», «володіння», «інтелектуальна власність»,