4) CD-G (Karaoke) – аудиск з додатковою графічною інформацією.

5) CD-Text – аудиск з додатковою текстовою (чи графічною) інформацією. Не всі CD-RW приводи пишуть в цьому форматі, хоч це дуже зручний формат, оскільки в ньому можна записати назву кожної пісні на диску і ім’я виконавця.

6) Multisession CD – інформація на диск записується за декілька разів, використовується для дисків з даними. При цьому кожного разу сесія закривається, а диск – ні. Читати такий диск можна на звичайних CD –приводах. Основний недолік є втім, що при закритій сесії витрачається від 13 до 20 Мб для розміщення ТОС (змісту диска), тобто для наступного запису місце може не вистачити.

7) Mixed-Mode CD – спочатку записуються дані, потім аудітреки. В музичних CD-плеєрах не читається. Використовується для запису ігор.

8) CD-extra Mode (CD-Plus) – на CD записуються спочатку аудітреки, потім дані (набір специфікацій Blue Book). Це дозволяє звичайним CD-програвачам працювати з такими дисками.

9) CD-I (Interaktive) – інтерактивний мультимедійний диск ( Green Book).

10) CD-I Ready – зіставляється із стандартними звуковими програвачами, зображення записується в паузу перед першою звуковою доріжкою.

11) CD-I Bridge – в заголовок включаються доріжки, що містять адресні мітки даних одночасно в форматах ХА і CD–І.

12) CD-Video – стандарт відео CD, зображення зберігають в AVI чи MPEG форматах.

13) Photo-CD – використовується для зберігання колекцій фотографій.

7. Інтерфейс – ще одна характеристика приводу. Внутрішній привід з інтерфейсом ІДЕ найбільш зручний для домашнього використання, інтерфейсу SESI (внутрішній чи зовнішній) – для професіонального використання. Внутрішні пристрої з інтерфейсом LPT працюють доволі повільно, а інтерфейс USB поки що зустрічається рідко.