повертається або перший символ лексеми, або, коли лексеми вичерпано, символьна стала chr(0), яку можна вважати "фіктивним символом". Іменування цієї сталої ім'ям finch додамо до означень модуля.
<D> | <L> | '+', '*', '-', '/' | '(', ')' | інший символ
con | nam | ops | par | err
Подальша обробка лексеми залежить від її різновиду й визначається її першим символом. Нехай <D> позначає цифру з діапазону '0'..'9', а <L> – літеру з 'a'..'z'. Залежність різновиду від першого символу лексеми (за її наявності) подамо так:
Щоб добути знак операції чи дужку, досить узяти поточний символ.
Добування сталих та імен (елементів типу real і st8) опишемо функціями відповідно getcon і getnam.
Побудуємо функції getcon і getnam так, щоб після виконання їх виклику поточним був символ, наступний за останнім символом добутої лексеми. У такому разі до обробки знаків операцій і дужок додамо указання переходу до наступного поточного символу tempc := getc. Імена, що не є іменами функцій із масиву Namf, будемо вважати помилковими лексемами. Якщо лексема подається змінною lx типу Tlx, то залежно від першого символу лексеми потрібно виконати такі дії:
<D> ? lx.stl := con; lx.numb := getcon;
<L> ? lx.name := getnam;
if lx.name представлено в Namf then lx.stl := nam
else lx.stl := err;
'+', '*', '-', '/' ? lx.stl := ops; lx.sig := tempc; tempc := getc;
'(', ')' ? lx.stl := par; lx.prt := tempc; tempc := getc;
інше ? lx.stl := err; lx.wrlx := tempc; tempc := getc;
В усіх випадках повертається значення true – ознака наявності лексеми. За символу finch повертається false. Наведена залежність є основою функції getlx:
function getlx ( var lx : Tlx ) : boolean;
begin
getlx := true; tempc := getbglx;
if tempc in Bcon then
begin
lx.stl := con; lx.numb := getcon
end
else
if tempc in Bnam then
begin
lx.name := getnam;
if isfn ( lx.name ) then lx.stl := nam
else lx.stl := err
end
else
if tempc in Bops then
begin
lx.stl := ops; lx.sig := tempc; tempc := getc
end
else
if tempc in Bpar then
begin
lx.stl := par; lx.prt := tempc; tempc := getc
end
else
if tempc = finch then
getlx := false
else
begin
lx.stl := err; lx.wrlx := tempc; tempc := getc
end
end;
Функція isfn перевірки, чи представлено ім'я lx.name в масиві Namf, залишається для самостійної розробки.
9.4. Допоміжні підпрограми
Алгоритм процедури getbglx дуже простий: поки поточний символ не потрапив у множину Blex перших символів лексем, викликається функція getc для одержання нового поточного символу. Якщо при цьому вираз вичерпується, то наступним поточним вважається "фіктивний символ" finch.
function getbglx : char;
begin
while not ((tempc in Blex )or( tempc = finch ) ) do tempc := getc;
getbglx := tempc
end;
Функція getcon задає читання символів сталої з образу та побудову за ними відповідного значення типу real. Нехай синтаксис сталої задається метавиразом <D> { <D> } [ '.' { <D> } ]. Розглянемо побудову значення типу real за сталою. Цифри до крапки задають цілу частину числа. Значення чергової цифри додається до результату обробки попередніх цифр, помноженого на 10. Перед обробкою першої цифри результатом є 0. Крапка пропускається, а значення цифр праворуч від неї множаться на відповідні від'ємні степені числа 10 і додаються до числа:
function getcon : real;
var v, d : real;
begin
v := 0; d := 1;
repeat
v := v*10 + ord(tempc) - ord('0'); tempc := getc;
until not (tempc in Bcon);
if tempc = '.' then tempc := getc;
while tempc in Bcon do
begin
d := d/10; v := v + ( ord(tempc) - ord('0') )*d; tempc := getc
end;
{сталу прочитано; поточним є символ, наступний за її останнім}
getcon := v
end;
Запишемо функцію getcon у інший спосіб, який реально застосовується в побудові підпрограм лексичного аналізу в системах програмування. Обробка чергового символу залежить від того, чи є він цифрою в цілій або дробовій частині сталої, крапкою або символом після сталої.
Додамо змінну cp типу Tcp=(ip, fp, out), елементи якого позначають місця поточного символу tempc в цілій (ip) та дробовій (fp) частині або за межами сталої (out). Спочатку cp=ip. Залежність її наступного значення від попереднього та від поточного символу tc подамо таблицею, в якій стрілка ліворуч відмічає початкове значення ip (табл.20.1).
Нехай змінна v зберігає результат обробки попередніх цифр, d – від'ємні степені числа 10 (спочатку v=0, d=1). Нехай num(<D>) позначає вираз ord(<D>)-ord('0'). Подамо обробку поточного символу tempc й змінювання значень cp таблицею 20.2. Відсутність присвоювань змінній cp у деяких клітинах табл. 20.2 означає, що її значення не змінюється.
За наведеною таблицею функція getcon записується з уживанням оператора case майже механічно:
function getcon : real;
type Tcp = ( ip, fp, out );
var v, d : real; cp : Tcp;
begin
v := 0; d := 1; cp := ip;
while cp <> out do
case cp of
ip : case tempc of
'0'..'9' : begin
v := v*10 + ord(tempc) - ord('0');
tempc := getc
end;
'.' : begin
cp := fp; tempc := getc
end
else cp := out
end;
fp : case tempc of
'0'..'9' : begin
d := d/10;
v := v + (ord(tempc) - ord('0'))*d;
tempc := getc
end
else cp := out
end
end; { оператора case cp of та циклу while}
getcon := v
end
Функція getnam записується аналогічно й залишається для самостійної розробки.
9.5. Читання символів
Нарешті ми уточнимо, як читаються символи виразу з тексту, написавши функцію getc добування наступного символу.
Її розробку почнемо з уточнення задання виразу. Нехай вираз записано в текстовому файлі, у кількох рядках, довжини яких не більше 80.