…

function gcd(x, y : integer) : integer; …

begin … end;

procedure redufr(var x1, y1 : integer); …

begin … gcd … end;

procedure plusfr(x1, y1, x2, y2 : integer; var x3, y3 : integer);

begin … redufr … end;

procedure readfr(var x, y : integer);

begin … end;

procedure writefr(x, y : integer);

begin write(x, '/', y) end;

Запис програми в остаточному вигляді залишаємо як вправу.

Переозначати ім'я підпрограми в ній самій мова Паскаль забороняє. Але дозволяє використовувати його, тобто позначати ним виклики цієї ж підпрограми. Такі виклики підпрограми усередині її самої називаються рекурсивними; ми познайомимося з ними в розділі 9.

Ім'я, означене в підпрограмі (або програмі), називається локальним у ній. Ім'я, записане, але не означене в підпрограмі, називається глобальним у ній. Воно може бути означеним у одній з підпрограм, що охоплюють, або програмі. У прикладі 7.1 ім'я t є глобальним в процедурі minus і в процедурі plus, але тільки до означення {2}; далі воно є локальним і позначає зовсім іншу змінну, хоча й того ж типу.

У наступному підрозділі ми розглянемо модулі – спеціальні "збірники означень", які дозволяють використовувати імена взагалі без означення в програмі. Втім, такі імена вже знайомі – наприклад, імена математичних функцій або підпрограм readln і writeln.

Зміна змінної з глобальним ім'ям у підпрограмі називається побічним ефектом підпрограми. Наприклад, у програмі twovars побічний ефект процедури minus полягає в зміні значень змінної з ім'ям t.

Побічний ефект називається явним, якщо він заданий операторами присвоювання. Такий побічний ефект процедури minus. Неявний побічний ефект задається, якщо глобальне ім'я вказати у виклику підпрограми як аргумент, що відповідає параметру-змінній. Наприклад, у виклику процедури читання.

Програміст може задати побічний ефект, іноді навіть не бажаючи цього, через неуважність. Результати такої помилки можуть виявитися цілком несподіваними й навіть дуже сумними для автора програми. Тому використання глобальних імен вимагає особливої уваги. Втім, це аж ніяк не означає, що користуватися ними не варто. Як і побічним ефектом. Усе добре в міру й за своїм призначенням.

При імітації виконання програми можна ввести додаткові позначення для локальних імен у підпрограмах, щоб явно відрізняти їх від глобальних. Наприклад, якщо в підпрограмі S означено ім'я N, то позначимо його S.N, а якщо підпрограма S2 вкладена в підпрограму S1 і містить означення імені N, то позначимо його S1.S2.N тощо. Зокрема, у прикладі 7.1 ім'я t у підпрограмі minus є глобальним і додаткового позначення не одержує, а в підпрограмі plus позначається plus.t.

Як відомо з розд.2, при виконанні виклику підпрограми її параметрам-змінним зіставляється пам'ять аргументів. При імітації виконання програми можна "сумістити" параметр-змінну з аргументом. Іншим іменам змінних, означеним у підпрограмі, зіставляються свої власні ділянки пам'яті. Наприклад, виконання програми

program qq(input, output);

var a, b, c : integer;

procedure ps(a : integer; var b : integer);

var t : integer;

begin t := a+b; b := t-b; a := t-b; c := t end;

begin

a := 1; b := 5; c := 2;

ps(b, a);

writeln(a, b, c)

end.

можна відбити такою таблицею:

Виконувані дії | a | b | c  

a:=1; b:=5; c:=3 | 1 | 5 | 2  

Виклик ps | ps.b   | ps.a | ps.t

Неявне ps.a:=b | 1 | 5 | 2 | 5 | ?

ps.t:=ps.a+ps.b | 1 | 5 | 2 | 5 | 6

ps.b:=ps.t-ps.b | 5 | 5 | 2 | 5 | 6

ps.a:=ps.t-ps.b | 5 | 5 | 2 | 1 | 6

c:=ps.t | 5 | 5 | 6 | 1 | 6

writeln(a, b, c) | 5 | 5 | 6  

Суміщення імен a і ps.b в одній колонці вказує, що цим іменам зіставлена та сама ділянка пам'яті. У результаті виконання буде надруковано 5 5 6.

Задачі

1.* Укажіть помилкове використання імен у програмі:

program AB(input, output);

function A : integer;

function B : integer;

function A : integer;

begin A:=1 end

begin A := 2; B := A end;

begin A := 3 end;

begin writeln(A); writeln(B) end.

2. Імітувати виконання програми:

program (input, output);

var a, b : integer;

procedure badswap(var a : integer; t : integer);

var d : integer;

begin

d := t; t := a; a := d

end;

begin

a := 1; b := 3;

badswap(a, b);

writeln(a, b)

end.

3.* Написати програму, за допомогою якої можна встановити, чи завжди обчислюються праві операнди бульових операцій and і or.

4.* Дописати необхідні означення до тіла програми, щоб при її виконанні було надруковано не "0", а "1":

begin

writeln(b*c-c*b)

end.

2. Модуль – збірник означень

Повернемося до задач 3.19–3.22. У програмах для їх розв'язання використовуються ті самі підпрограми обчислення коефіцієнтів рівняння прямої та перевірки, чи лежать точки по один бік прямої. Ці спільні підпрограми, а також інші означення, можна вилучити з програм і зібрати в спеціальному "збірнику означень". Цьому збірнику можна дати ім'я і вказувати його в програмах замість вилучених означень, помітно скорочуючи текст програм. Стандарт мови Паскаль, правда, такої можливості не дає, але всі системи програмування її забезпечують. Збірник означень називається модулем; конкретний його синтаксис залежить від системи програмування. Розглянемо модулі на прикладі діалекту Турбо Паскаль.

Приклад 7.3. Напишемо модуль з означеннями імен normcoef і oneside – імен підпрограм обчислення коефіцієнтів нормалізованого рівняння та перевірки, чи лежать дві точки по