По замовчуванню, ядро бачить чотири стандартних послiдовних плати вiд COM1 по COM4. Їм вiдповiдають молодшi номери файлiв пристроїв вiд 64 до 67, як описано вище.

Якщо ви хочете конфiгурувати вашi послiдовнi порти самостiйно, ви можете iнсталювати програму setserial Ted Tso яка виконується з скрипта rc.serial. Цей скрипт повинен знаходитись в каталозi /etc/rc.d i виконуватись пiд час завантаження системи. Типовий скрипт rc.serial ви можете побачити нижче :

# /etc/rc.serial - serial line configuration script.

#

# Do wild interrupt detection

/sbin/setserial -W /dev/cua*

# Configure serial devices

/sbin/setserial /dev/cua0 auto irq skip test autoconfig

/sbin/setserial /dev/cua1 auto irq skip test autoconfig

/sbin/setserial /dev/cua2 auto irq skip test autoconfig

/sbin/setserial /dev/cua3 auto irq skip test autoconfig

# Display serial device configuration

/sbin/setserial -bg /dev/cua*

Будь-ласка перегляньте документацiю до вашої версiї setserial для уточнення параметрiв.

Якщо ваша послiдовна карта не детектується, або команда setserial з параметром -bg видає некоректнi результати, ви можете самостiйно встановити правильнi параметри. Користувачi внутрiшнiх модемiв базованих на Rockwell повiдомляють про неправильне визначення UART. Для прикладу, setserial повiдомляе про те що UART - 16450, хоча насправдi вiн є 16550. Ви можете прямо вказати потрiбнi вам параметри :

/sbin/setserial /dev/cua1 auto irq skip test autoconfig \

uart 16550

Де опцiї вiдповiдно - COM порт, базовий адрес, IRQ. Будь ласка прочитайте manual pages setserial(8).

Якщо ваш модем пiдтримує апаратний handshake,ви можете включити її. Незрозумiло, але бiльшiсть комунiкацiйних програм не встановлюють її по замовчуванню; ви повиннi зробити це самi. Найкращим шляхом буде виклик команди stty з скрипта rc.serial :

$ stty crtscts < /dev/cua1

Для перевiрки чи включена апаратна handshake, виконайте :

$ stty -a < /dev/cua1

Вам буде повернуто статус всiх прапорцiв для вашого пристрою; прапорець перед яким знаходиться мiнус, як наприклад -crtscts, означае що вiн вiдключений.

Служба назв та конфігурування resolver-а

Як обговорювалось в главі 3, базовані на TCP/IP мережі можуть використовувати різні схеми перетворення назв хостів в IP адресу. Самий простий шлях - використовувати таблицю хостів з файлу /etc/hosts, що правда цей шлях не надає переваг які існують при розбитті на зони. Такий варіант може використовуватись тільки у невеликій мережі яка управляється одним адміністратором і не маює IP трафіку з зовнішнім світом. Формат файлу hosts описано в главі 6.

В іншому випадку ви можете використовувати BIND - Berkeley Internet Name Domain Service для кониертації назв хостів в IP адресу. Конфігурування BIND може бути досить складним, але якщо це зроблено ви зможете легко вносити зміни в топологію мережі. В Linux, як і в багатьох інших Un*x подібних системах, сервіс назв підтримується за домомогою named. При запуску він завантажує набір базових файлів в кеш і очікує запитів від віддалених чи локальних користувачських прочесів. Існує кілька різних шляхів конфігурування BIND. Деякі з них не вимагають що б ви запускали сервер назв на кожній машині.

У цій главі подано ескіз того як використовувати сервер назв. Якщо ви збираєтесь використовувати BIND у великій мережі або для повноцінного зв'язку з Internet, то вам варто підшукати якусь книгу про BIND, як то наприклад Cricket Liu's ``DNS and BIND'' (див. [ GETST "liu-dns" ]). Для більш сучасної інформації ви також можете звернутись до приміток релізу які знаходяться в вихідниках BIND. Існує також телеконференція присвячена DNS - comp.protocols.tcp-ip.domains.

7.1 Бібліотека resolver

Коли ми говоримо ``resolver'', ми то не обговорюємо якусь спеціальну програму а про звернення до resolver бібліотеки яка є набором функцій що знаходяться в стандартній бібліотеці C. Базовими її функціями є gethostbyname(2) та gethostbyaddr(2) яка розшукуює IP адресу хоста за назвою та навпаки. Вони можуть бути сконфігуровані щоб просто шукати інформацію про хост, опитувати сервери назв, або використовувати базу данних хостів NIS (Network Information Service). Інші програми, наприклад smail, можуть включати різні драйвери для будь-якого з них і потребують спеціальної опису.

7.1.1 Файл host.conf

Головний файл настройки вашого resolver є host.conf. Він знаходиться в каталозі /etc і вказує resolver-у доступні сервіси та в якому порядку використовувати.

Опції в host.conf повинні знаходитись в окремих стрічках. Поля розділяються символами табуляції або пробілу. Cимволом hash (#) розпочинаються коментарії які завершуються новою стрічкою.

Допустимі опції :

order Описує порядок в якому будуть викликатись сервіси.

Доступними є bind для звернення до сервера назв, hosts для

прогляду /etc/hosts та nis для пошуку через NIS. Можуть бути

встановленними деякі з них або всі. Порядок в якому вони

вказані є порядком звернення до них.

multi Може бути встановлено on або off. Ця опція описує чи може

хост в /etc/hosts мати кілька IP адрес. Цей режим здебільшо

згадується як ``multi-homed''. Немає значення при DNS та NIS

запитах.

nospoof Як описано в попередній главі, DNS дозволяє вам знаходити

назву хоста через IP адресу за допомогою домена in-addr.arpa.

Спроби серверів імен видати фальшиву назву хоста називається

``spoofing''. Для захисту від цього resolver повинен бути

сконфігурованим для порівняння оригінальної IP адреси хоста

з отриманою через запит. Якщо вони не співпадають назва не

береться до уваги і повертається помилка. Цей режим

вмикається за допомогою nospoof on.

alert Аргументами цієї опції можуть бути on або off. Якщо опція

ввімкнена то будь-які spoof спроби (див.вище) будуть

записуватись в syslog.

trim Аргументом в цій опції має бути домен який буде відсікатися

від назви хоста перед пошуком. Це може знадобитись для

пошуку входжень назв хостів без локального