Іншою дуже важливою прикладною програмою в TCP/IP мережах є NFS (Network File Sytem - Мережева Файлова Система). Це інший засіб створення мережі прозорою який дозволяє монтувати каталоги з інших хостів мережі так, ніби це локальні файлові системи. Наприклад всі домашні каталоги користувачів знаходяться на центральному сервері, з якого всі інші хости локальної мережі монтують відповідні каталоги. Результатом цього буде те, що користувачі зможуть працювати з будь-якої локальної машини. Таким ж чином можна встановлювати пакети які потребують багато дискового простору (наприклад TeX) тільки на одній машині, та експортувати відповідні каталоги на інші комп'ютери. Ми повернемось до NFS в 12 главі.

Звичайно, це тільки приклади того що ви можете робити в TCP/IP мережах - меж можливостям практично не існує.

Тепер ми ближче розглянемо роботу TCP/IP мережі, що потрібно для того щоб ви розуміли як і для чого ви повинні конфігурувати вашу машину. Ми почнемо з досліджень апаратного забезпечення і повільно пройдемо наш шлях.

2.3.2 Ethernet-и

Найбільш популярний тип апаратного забезпечення який використовується в локальних мережах - Ethernet. Хости з'єднуються одним кабелем за допомогою конекторів, taps або трансиверів. Звичайний ethernet має досить низьку вартість, дозволяє передавати данні в мережі з швидкістю 10 Мбіт за секунду і є найбільш популярним в цьому класі.

Ethernet-и бувають трьох типів : тонкий, товстий та вита пара. Тонкий та товстий Ethernet використовують коаксильний кабель який відрізняється товщиною і максимальною довжиною на якій ви можете приєднувати хости. Тонкий Ethernet використовує T-подібні ``BNC'' конектори, які ви вставляєте в кабель та закручуєте ззаду комп'ютера. Використання товстого Ethernet вимагає щоб ви просверлили в кабелі маленький отвір і під'єднали його до трансивера за допомогою ``vampir taps''. До трансивера може бути під'єднано один чи більше хостів. Максимальна тонкого та товстого Ethernet - 200 та 500 метрів відповідно; тому їх ще називають 10base-2 та 10base-5. Вита пара використовує кабель зкручений з двох мідних дротів які також використовуються в звичайному телефонному обладнвнні, але потребує додаткового апаратного забезпечення. Відомий також як 10base-T.

Під'єднання нового хоста при використанні товстого Ethernet є досить простим, вам навіть непотрібно вимикати мережу. Для того ж щоб добавити хост на тонкому Ethernet-і ви змушені вимкнути мережу в хоча б на декілька хвилин поки ви під'єднуєте новий сегмент.

Більшість людей надають перевагу тонкому Ethernet-у, так як це найдешевший варіант : карти для PC мають вартість близько 50 US$, кабель кілька центів за метер. Однак для велико-маштабних мереж перевагу слід надати товстому Ethernet-у. Наприклад в Департаменті Математики GMU використовується товстий Ethernet, що дозволяє не припиняти роботу мережі при під'єднанні нового хоста.

Один з недоліків технології Ethernet - обмеження на довжину кабелю яке не дозволяє використовувати його інакше як в локальній мережі. Однак кілька сегментів мережі Ethernet може бути з'єднано за допомогою повторювачів (repeaters), мостів (bridges) або маршрутизаторів (routers). Повторювачі просто копіюють сигнали між двома чи більше сегментами так, щоб всі ethernet-и в сегментах могли діяти як в одному сегменті. Часові обмеження потребують щоб між будь-якими двома хостами мережі не знаходилось більше чотирьох репітерів. Мости та маршрутизатори працюють за більш складною системою : вони аналізують данні що до них надходять та передають їх далі якщо хост не знаходиться в локальній мережі.

Ethernet працює подібно до системної шини - хост може посилати пакети (або фрейми) розміром до 1500 байт іншому хосту з такою ж картою ethernet. Адресою хоста є шестибайтне число зашите в ПЗУ карти Ethernet. Частіш за все ця адреса записується як послідовність байт в шістнадцятковому записі розділених двокрапкою : aa:bb:cc:dd:ee:ff.

Фрейм посиланий однією станцією, буде помічений усіма приєднаними до мережі хостами, але тільки хост призначення підбирає фрейм та опрацьовує його. Якщо дві станції спробують одночасно щось посилати то відбудеться колізія, після якої обидві станції припиняють передачу та будуть пробувати передати ці ж данні пізніше.

2.3.3 Інші типи апаратного забезпечення

В великих мережах, як наприклад Університет Groucho Marx, ethernet здебільшого не єдиний тип використовуваного обладнання. В університеті наприклад всі відділи пов'язані з бекбоном за допомогою оптоволоконного кабелю під управлінням FDDI (Fiber Distributed Data Interface). FDDI використовує зовсім інший принцип передачі данних : який базується на передачі по колу маркерів, що дозволяє станції послати фрейм (данні) тільки приєднавши його до маркера. Головними перевагами FDDI є швидкість передачі данних до 100 Mbps та максимальна довжина кабелю до 200 км.

Для віддалених мережевих з'єднань використовується різноманітне обладнання базоване на стандарті X.25. Велика кількість так званих Загальнодоступних Мереж Данних (Public Data Network), наприклад Tymnet в США, Datex-P в Німеччині, надають цю послугу. X.25 вимагає специфічного обладнання яке називається PAD (Packet Assembler/Disassembler). X.25 використовує свій власний набір мережевих протоколів, але досить часто використовується для з'єднання мереж під управлінням TCP/IP та іншими протоколами. IP пакети не можуть бути просто перетворені в X.25 (і навпаки), вони енкапсулюються в X.25 та передаються по мережі.

Досить часто радіоаматори використовують X.25 обладнання для об'єднання своїх комп'ютерів в мережі; це так зване пакетне радіо або ham радіо. Протокол який використовується в ham радіо