алфавіту і найбільш вжиткових знаків набір символів не перевищує 128 (іноді 256), тобто для їх кодування досить використати 7-8-розрядні двійкові числа. Якби ми захотіли застосувати китайську ієрогліфічну азбуку Кандзі, що включає до 4000 знаків, то в хід пішли б 11-12-розрядні двійкові числа. Треба сказати, що японські фірми випустили і такі дисплеї, причому в них для формування знаку доводиться використовувати вже матрицю не 8Ч7, а 15Ч20 елементів. Однак обмежимося європейськими мовами. Закодована текстова інформація з головної ЕОМ передається в запам'ятовуючий пристрій регенерації зображення (раніше для цієї мети застосовували ЗП головного комп'ютера, але потім це стало невиправданою розкішшю – такий дорогий обчислювальний пристрій треба займати своїми, а не чужими справами). Необхідно, щоб ЗП регенерації не тільки мав інформаційну місткість, достатню для зберігання повного зображення, але і був досить швидкодіючим для видачі цієї інформації з кадровою частотою. Наприклад, при відображенні українських і англійських написів, цифр, математичних і деяких спеціальних знаків на дисплеї на 4800 знакомісць необхідна повна місткість ЗП 33600 біт (точніше, 4800Ч7, що означає наявність 4800 адрес, – причому при виборі будь-якої адреси на виході з'являється 7-розрядне двійкове число). ЗП такої інформаційної місткості легко виконується за допомогою декількох великих напівпровідникових інтегральних схем. Для швидкодіючого ЗП досить 4 мкс, що практично завжди забезпечується напівпровідниковими ЗП.
Рис. 1..
У векторному дисплеї промінь переміщується довільно. Тому в елементі пам'яті повинен бути записаний не тільки код знаку, але і адреса його положення на екрані. Простий підрахунок показує, що для кодування номера знакомісця в рядку із 80 знаків потрібно 7 двійкових розрядів, а для кодування номера одного з 60 текстових рядків – 6 розрядів. Таким чином, одна комірка ЗП векторного текстового дисплея повинна мати в нашому випадку місткість 6+7+7 = 20 біт, і, отже, при відтворенні одного і того ж числа знаків растровий метод дозволяє застосувати ЗП в 3 рази меншої місткості. Однак ситуація в корені міняється при неповному заповненні екрана. Наприклад, якщо на екрані показуються довільно розташовані написи, загальне число букв в яких дорівнює 100, то для векторного дисплея знадобиться ЗП місткістю 2000 біт, а для растрового – як і раніше 33600 біт.
Якість інформації на екрані ЗВІ сильно залежить від блоку перетворення даних, що перетворює двійкову інформацію від ЗП регенерації в сигнали збудження відхиляючих котушок і модулятора ЕПТ. Алгоритм роботи перетворювача визначається способом розгортки (векторним або растровим) і методом синтезування знаку, що використовується. Як вирішується ця задача, розглянемо на прикладі мікрорастрового способу розгортки при формуванні букв або цифр за допомогою крапкової матриці 5Ч7. Структурна схема перетворювача даних для цього випадку показана на рис. 1.4. Знакогенератор містить набори знакових площин (по числу символів, що формуються). Кожна з цих площин являє собою матрицю з семи рядків і п'яти стовпців, причому схеми збігу (схеми «І») включені тільки в ті вузли матриці, які відповідають точкам, що висвічуються. Виходи всіх схем «І» підключені до багатовхідної схеми збирання (по термінології радіоелектроніки – схемі «АБО»).
Перетворювач даних отримує командні впливи від блоку управління. Спочатку з ЗП регенерації викликається двійковий код знаку, що відображається, який, поступаючи на дешифратор знаку, розташований всередині знакогенератора, забезпечує вибір площини потрібного знаку. Обидва лічильники (X і Y) встановлені в початкове положення. При надходженні на знакогенератор сигналу «ініціювання» схема «І», включена між 1-м стовпцем і 1-й рядком, видає сигнал на вхід схеми «АБО». Цей сигнал через відеопідсилювач попадає на модулятор і відмикає електронний промінь.
Рис. 1..
Виходи лічильників Х і У сполучені не тільки з входами відповідних дешифраторів, але і з цифрово-аналоговими перетворювачами ЦАПх і ЦАПy. Перетворювачі перетворюють цифровий сигнал лічильників в аналогові сигнали, що подаються на підсилювачі відхилення УСх і УСу. В початковий момент відхиляючі сигнали рівні нулю, і промінь попадає в точку початку координат, позначену цифрами 11. Оскільки при цьому модулятор відкритий, то точка висвічується.
Перший імпульс, що поступає на лічильник Х від блоку управління, спричиняє збільшення числа, записаного в цей лічильник, на одиницю. При цьому виходи дешифратора впливають на схему збігу, включену у 2-й стовпець 1-й рядка, а ЦАПх забезпечує відхилення променя в положення 21. Точка на екрані висвічується. Подальша розгортка зображення по першому рядку відбувається аналогічним чином.
Перехід у 2-й рядок здійсниться, коли лічильник Х отримає п'ятий синхроімпульс і повернеться в початковий стан, а сигнал перенесення з його виходу переведе лічильник У у 2-й стан. При цьому ЦАПх і ЦАПу встановлять промінь в положення 12. Однак у відповідному вузлі матриці схема «І» відсутня, так що промінь залишиться замкненим і точка 12 на екрані не висвічується. Легко бачити, що після 35-го синхроімпульсу схема знакогенератора повернеться в первинний стан і виявиться готовою до відтворення чергового знаку, коли код останнього поступить з ЗП регенерації і знову буде поданий сигнал ініціювання. Природно, що для відтворення кожного чергового знаку необхідно зсунути початок координат знакомісця або тільки на текстовому рядку, або одночасно і по рядку і по вертикалі (див. рис. 1.4). Для цього досить виконати підсилювачі УСх і УСу як підсумовуючі. На другий вхід УСх подається перетворений ЦАПх сигнал з лічильника знакомісць в текстовому рядку, а на другий вхід підсилювача УСу – аналогічно перетворений сигнал з лічильника текстових рядків.
Такий довгий опис дає можливість відчути, наскільки складна схема знакогенератора. Однак