Якщо такий знакогенератор розрахований на алфавіт 256 символів по 35 точок в кожному, то його повна інформаційна місткість становитиме 256Ч35 = 8920 біт, що не дуже багато. Для цифрового дисплея необхідна швидкодія ПЗП знакогенератора відповідає 60 нс.

Нарешті, потрібно сказати, що растрові знакові термінали загалом простіше (і, отже, дешевше), вони дозволяють відобразити на екрані більше число знакомісць, ніж векторні дисплеї. У наш час растрові дисплеї найбільш поширені. Однак, якщо необхідно створити дисплей з дуже високою якістю знаків і тексту (наприклад, коли використовуються як прописні, так і малі букви, курсив, наголос та інші каліграфічні прийоми), доводиться звертатися до векторних систем.

Звичайна буквено-цифрова система відображення інформації здатна вирішувати порівняно прості задачі: відтворювати дані, що поступають з клавіатури або з ЕОМ, або послідовно з початку сторінки (під сторінкою будемо розуміти робочу область екрана), або від світлової мітки або точки дотику світлового пера. Однак, якщо ввести до складу блоку управління мікро-ЕОМ, то систему можна буде перетворити в «розумний» (інтелектуальний) дисплей, здатний розвантажити людину від виконання великої кількості рутинних задач при роботі в діалоговому режимі. Ось деякі з послуг, що надаються розумним дисплеєм: протяжка зображення вгору або вниз (так званий режим «сувою») або по команді, або у разі переповнення екрана, введення розрядки або петиту, формування таблиць з стовпчиків даних, управління рухом курсору, (світлової або мигаючої мітки), підкреслення слова, стирання тексту від мітки до кінця рядка або сторінки, заповнення стертого проміжку, вставка латки (шматка тексту) і т. п. Істотно, що об'єм послуг, що надаються, обмежений тільки продуктивністю мікро-ЕОМ і об'ємом її пам'яті.

Звернемося тепер ще до двох типів приладів, що розширюють можливості систем відображення інформації, – запам'ятовуючими і кольоровими ЕПТ. Через обмежений об'єм курсової роботи опустимо описи двох таких важливих типів ЕПТ, як знакові й проекційні.

Типова запам'ятовуюча ЕПТ містить дві електронні гармати: одна з них створює гостросфокусований пучок і використовується для запису зображення, а інша (що відтворює) створює розсіяний потік електронів, що заповнює весь люмінесцентний екран. Безпосередньо перед люмінофором вміщена ще одна важлива деталь запам'ятовуючої трубки – дрібноструктурна сітка, поверхня якої, звернена до променя, покрита діелектриком. Спочатку поверхня діелектрика сприймає заряд, який створить гальмуюче поле і не пропускає нових електронів до екрана. Потім за допомогою гостросфокусованого пучка електронів ділянки діелектрика, відповідні світлим частинам зображення на екрані, заряджаються позитивно. Щоб зрозуміти, як пучок негативно заряджених часток (електронів) може створити позитивний заряд, треба пригадати про існування повторної електронної емісії. При достатній енергії один первинний електрон може вибити декілька вторинних і тим самим ділянка діелектрика отримає позитивний заряд. Після створення на діелектрику потенційного рельєфу зображення включається відтворюючий потік електронів. Ці електрони проникають до екрана тільки в тих місцях, де потенціал позитивний, відтворюючи тим самим рельєф потенціалу на екрані.

Вигода застосування запам'ятовуючої ЕПТ насамперед пов'язана з тим, що немає необхідності регенерувати зображення з частотою, що перевищує частоту мелькань. У разі запам'ятовуючого екрана зображення необхідно оновлювати в темпі надходження нової інформації. Для текстової інформації цей темп не дуже великий. Наприклад, при звичайному читанні швидкість може становити 1 сторінку в хвилину. Природно, що така низька кадрова частота (1/60 с = 0,016 Гц) дозволяє відмовитися від використання надшвидкодіючих або швидкодіючих схем в ЗВІ, тобто спростити і здешевити систему.

Здавалося б, використання запам'ятовуючої ЕПТ дозволяє зовсім відмовити-ся від ЗП регенерації. Однак так буде тільки в тому випадку, коли зображення на екрані не зазнає редагування, тобто запису частини інформації з залишенням іншої без зміни. На жаль, звичайна запам'ятовуюча ЕПТ не дозволяє зробити виборче стирання інформації – вона працює за принципом «все або нічого», причому на повне стирання зображення доводиться тратити досить багато часу – порядку 200 мс. До недоліку запам'ятовуючих ЕПТ відноситься і розмивання з течією часу зображення. Відбувається це через те, що електрони, що створюють потенційний рельєф, мігрують по поверхні діелектрика. Тому кожні 15-20 с зображення доводиться відновлювати, для чого знову ж необхідно ЗП регенерації.

Для формування кольорових зображень застосовують або кольорові ЕПТ з тіньовою маскою (приблизно такі ж, як в кольорових телевізорах), або кольорові ЕПТ, дія яких заснована на зміні глибини проникнення променя в люмінофор.

Кінескоп з тіньовою маскою містить три геометрично рознесені електронні гармати для різних кольорів. Якщо промені звести таким чином, щоб вони проходили крізь один отвір маски, то на екрані промені знову розійдуться і попадуть в місця, де знаходяться плями люмінофору трьох основних (червоного, зеленого і синього) кольорів. Недоліки такої ЕПТ: тіньова маска, затримуючи електрони, зменшує яскравість, розузгодження пучка приводить до втрати чистоту кольору, а мозаїчна структура екрана обмежує дозволяючу здатність індикатора. Саме тому кольорові ЗВІ на базі ЕПТ з тіньовою маскою мають меншу інформаційну місткість, яскравість і контрастність, чим їх чорно-білі аналоги.

Електронно-променева трубка типу пенетрон (від англійського penetration – проникнення) має просту конструкцію, майже не відмінну від звичайної монохромної ЕПТ, але при цьому дозволяє міняти колір свічення екрана. Як відомо, глибина проникнення електронних пучок в тверде тіло приблизно пропорційна квадратному кореню з прискорюючої напруги. Якщо нанести на екран декілька шарів люмінофору різних кольорів, то, міняючи прискорюючу напругу, можна примусити світитись різні шари. Здавалося б, задача отримання різних кольорів вирішена самим