· персональні комп’ютери;

· корпоративні комп’ютери;

· суперкомп’ютери.

Персональні комп’ютери - це обчислювальні системи, усі ресурси яких повністю спрямовані на забезпечення функціонування одного робочого місця користувача. Це найчисельніший клас засобів обчислювальної техніки, в складі якого можна виділити ПК IBM PC і сумісні з ними, а також ПК Macintosh фірми Apple. Їх типова структура включає такі складові: системний блок, монітор та зовнішні засоби в/в інформації, до яких відносяться клавіатура, мишка. До комп’ютера можуть підключатися периферійні пристрої різного функціонального призначення (для збирання, накопичення, зберігання, виведення і передавання інформації). Одні периферійні пристрої призначені для встановлення взаємодії з зовнішнім носієм інформації яка передається і зберігається, інші — для встановлення взаємодії комп’ютера з технічними об'єктами. Системний блок складається з процесора, ОП, відеокарта для роботи з монітором, вінчестера, пристроїв зчитування електронної інформації з дискет і CD-ROM, блоку живлення. Можливе нарощування складу системного блоку у вигляді аудіо- відео- плат для роботи з відповідною апаратурою, модему чи факс модему для під’єднання до телефонної мережі. Потужність ПК визначається характеристиками його основних складових, таких як швидкодія та розрядність процесора, обсягами ОП та ємністю вінчестера, розмірами та роздільною здатністю монітора.

Корпоративні комп’ютери (mainframe) - це багатокористувацькі обчислювальні системи з центральним блоком з великою обчислювальною потужністю та значними інформаційними ресурсами, до якого може під’єднуватися велика кількість робочих місць з мінімальною оснащеністю (навіть монітор, клавіатура, пристрій позиціонування типу “миша” чи друкуючий пристрій не завжди обов’язкові). Для автоматизованих робочих місць, приєднаних до центрального комп’ютера, можуть використовуватися ПК. Сфера використання корпоративних комп’ютерів - це реалізація інформаційних технологій для забезпечення управлінської діяльності у великих фінансових і виробничих організаціях, організація різноманітних інформаційних систем, які забезпечують обслуговування великого числа користувачів в рамках однієї функції (біржові і банківські системи, та інші).

Суперкомп’ютери - це обчислювальні системи з граничними характеристиками обчислювальної потужності та інформаційних ресурсів. Вони, як правило, використовуються у військовій і космічній діяльності, у проведенні фундаментальних наукових досліджень, глобальному прогнозуванні погоди, тощо.

4. Стратегії планування процесора

Рис.9. Дисципліни диспетчеризації

Виділення процесора процесу проводиться багаторазово з метою досягнення ефекту мультипрограмування і цей процес називається диспетчеризацією.

Відомо велика кількість правил (дисциплін диспетчеризації), відповідно до яких формується список (черга) готових до виконання задач. Розрізняють два великих класи дисциплін обслуговування — безпріоритетні і пріоритетні. При безпріоритетному обслуговуванні вибір задачі виробляється в деякому заздалегідь установленому порядку без обліку їхньої відносної важливості і часу обслуговування. При реалізації пріоритетних дисциплін обслуговування окремим задачам надається переважне право потрапити в стан виконання. Перелік дисциплін обслуговування і їхня класифікація приведені на рис.9.

Запам'ятаємо про пріоритети наступне:

пріоритет, привласнений задачі, може бути величиною постійною;

пріоритет задачі може змінюватися в процесі її рішення.

Диспетчеризація з динамічними пріоритетами вимагає додаткових витрат на обчислення значень пріоритетів задач, що виконуються, тому в багатьох ОС реального часу використовуються методи диспетчеризації на основі статичних (постійних) пріоритетів. Хоча треба помітити, що динамічні пріоритети дозволяють реалізувати гарантії обслуговування задач.

Стратегія планування визначає, які процеси ми плануємо на виконання для того, щоб досягти поставленої мети. Відома велика кількість різних стратегій вибору процесу, якому необхідно представити процесор. Серед них перш за все, можна назвати наступні стратегії:*

по можливості закінчувати обчислення ( обчислюючі процеси ) в тому ж самому порядку, в якому вони були початі;*

віддавати перевагу більш коротким процесам;*

надавати всім користувачам (процесам користувачів) однакові послуги, в тому числі і однаковий час очікування.

Коли говорять про стратегію обслуговування, завжди мають на увазі поняття процесу, а не поняття задачі, оскільки процес, як ми уже знаємо, може складатися з кількох потоків (задач ).

Відомо велика кількість правил (дисциплін диспетчеризації), в співвідношенні з якими формулюється список (черга) готових до виконання задач. Розділяють два великих класи дисциплін обслуговування - безпріоритетні та прiоритетні:

При безпріоритетному обслуговуванні вибір задачі виконується в деякому заздалегідь встановленому порядку без обліку їх відносної важливості і часу обслуговування. При реалізації пріоритетних дисциплін обслуговування окремим задачам надається право попасти в стан виконання.

Запам'ятаємо про пріоритети наступне:*

пріоритет, присвоєний задачі, може бути величиною постійною;*

пріоритет задачі може змінюватися в процесі її рішення.

4.1. Дисципліни диспетчеризації

Дисципліна обслуговування SJN ( shortest job next, що означає: наступним буде виконуватися коротке завдання ) потребує щоб для кожного завдання була відома оцінка в потребі машинного часу. Необхідність повідомляти ОС характеристики задач, в яких описувались би потреби в ресурсах обчислювальної системи, призвела до того, що були розроблені мовні засоби. Мова JCL (job control language, мова управління завданням ) була однією з найвідоміших. Диспетчер задач порівнював заказаний час і час виконання, і у випадку перевищення вказаної оцінки в данім ресурсі ставив дане завдання не на початок, і в кінець черги. В деяких ОС в таких випадках використовувалась система шрифтів, при якій у випадку перевищення заказаного машинного часу оплата обчислювальних ресурсів здійснювалась уже по других розцінках.

Дисципліна обслуговування SJN говорить що є тільки одна черга завдань, готових до виконання. І завдання, які в процесі свого виконання, були тимчасово заблоковані ( чекали закінчення операцій в/в ), знову попадають в кінець черги готових до виконання нарівні з знову поступаючими. Це призводить до того, що завдання, яким потрібно небагато часу для виконання свого закінчення, вимушені очікувати процес нарівні з довготривалими роботами, що не завжди добре.

Для усунення цього недоліку і була запропонована дисципліна SRT (