станції.
Мережна технологія Token Ring була запропонована фірмою IBM ще в 1969 році, задовго до появи персональних комп’ютерів. Технологія Token Ring використовує топологію кільця. Мережі цього типу досить дорогі. Вони отримали розповсюдження в основному на великих підприємствах і в банках, де вимагаються стійкі до відмов локальні обчислювальні мережі. Ця мережа також використовує маркер, який передається від однієї станції до іншої. У цьому маркері робочим станціям можна присвоювати різні пріоритети. При використанні методу Token Ring маркер переміщується по кільцю, даючи послідовно розміщеним на ньому станціям право на передачу. Якщо комп’ютер отримує пустий маркер, він може заповнити його повідомленням будь-якої довжини, але лише на протязі того проміжку часу, який відводить спеціальний таймер під час розміщення маркера в цій точці мережі. Кожна послідовно розміщена станція копіює і передає далі повідомлення. Функцію виводу повідомлення з мережі виконує станція, яка і передала його, тим самим забезпечується підтвердження факту передачі повідомлення.
Стратегія вибору локальної мережі.
Вибір прикладної системи повинен грунтуватися на вимогах програмного і технічного середовища. Тому прикладне забезпечення накладає обмеження на вибір загальносистемного програмного і апаратного забезпечення, а також до пропускних потужностей мережі. Встановлення локальної обчислювальної мережі попередньо вимагає:
ознайомлення з предметною ділянкою;
вибір мережної операційної системи;
пропозицію комп’ютерному та комунікаційному обладнання.
Вибір стратегії локальної обчислювальної мережі – задача з багатьма невідомими, вирішення якої вимагає врахування декількох суперечливих критеріїв. З однієї сторони, мережа повинна бути настільки потужною, щоб забезпечити клієнтам широкий спектр послуг, з другої – достатньо економічною, щоб витрати на її створення і експлуатацію не перевищували доходів від її впровадження.
Мережа повинна бути простою, масштабованою, легко адміністрованою, і в той же час достатньо функціональною. Проект навіть невеликої мережі вимагає ретельної підготовки для того, щоб уникнути рішень, які в подальшому можуть бути перешкодою для розвитку мережі у зв’язку з ростом організації або зміною мережних прикладних програм. Насамперед потрібно визначити, які програмні засоби використовуватимуться і напрямок їх можливої еволюції. Планування складних комплексів робіт і управління ними в організації вимагають створення уніфікованих процедур і прийомів, які підвищують якість управління і надійність реалізації, що можливо лише при використанні сучасних інформаційних технологій. Тому потрібно визначитись, чи забезпечити розподілений доступ до файлів та ресурсів загального користування, чи потрібно підтримувати технологію багатокористувацької бази даних. Чи потрібні електронна пошта, доступ до INTERNET, Web-сервер? Як мережа буде пов’язуватися із зовнішнім світом. Чи достатньо для цього комутаційних (наприклад, телефонних) каналів чи необхідна виділена лінія.
Наступним кроком повинна бути оцінка розмірів мережі. Необхідно визначити кількість користувачів, інтенсивність роботи з мережею кожного з них, і при можливості розбити їх на групи у відповідності з використовуваними мережними функціями і програмними засобами. Потрібно оцінити зростання трафіку, який може бути викликаний як збільшенням обсягів поточної інформації або зміною її характеру, так і під’єднанням нових користувачів. Також необхідно передбачити безпроблемне нарощування мережі в рамках вибраної технології.
Структура більшості сучасних організацій передбачає наявність географічно розподілених структурних одиниць. Найчастіше можна виділити такі компоненти:
центральний офіс;
регіональні відділення;
віддалені офіси;
віддалені клієнти.
В такій ситуації гостро постає питання вибору способу організації взаємодії цих компонентів та підтримки єдиного інформаційного простору. Складність розподіленої інформаційної мережі, яка реально створює фізичне середовище для функціонування інформаційної системи менеджменту, полягає не тільки у забезпеченні безвідмовних, високопродуктивних каналів зв’язку, але й у вирішенні ряду чисто технологічних та загальноорганізаційних задач. Пропонована концепція побудови інформаційного середовища організації полягає в наступному:
по-перше, інформація концентрується згідно з визначеним тематичним розділом в окремих пунктах збору, обробки та зберігання у службах, відповідальних за її представлення;
по-друге, програмні функціональні засоби для обробки розташовуються в місцях безпосереднього застосування їх користувачами;
по-третє, для роботи програмні засоби користувачів використовують дані з пунктів концентрації інформації, які отримуються через засоби комунікації.
Сучасна стадія розвитку локальних обчислювальних мереж характеризується майже загальним переходом від окремих, як правило, вже існуючих, мереж окремих підрозділів чи філіалів, до мереж, що охоплюють всю територіально рознесену організацію (підприємство. фірму, компанію) і об’єднують різноманітні обчислювальні ресурси в єдиному інформаційному середовищі. Такі мережі називаються корпоративними.
Основні показники оцінки локальної обчислювальної мережі.
При оцінці локальної комп’ютерної мережі потрібно провести комплексну оцінку по наступних позиціях:
Основні характеристики:
Вартість - це витрати на створення фізичної основи комп’ютерної мережі, придбання програмного забезпечення та підтримку експлуатації.
Надійність - це можливість знаходження і виправлення помилок, мінімізація відмов, як апаратної частини, так і прикладного забезпечення.
Ремонтопридатність - це властивість реєстрації, локалізації та усунення несправностей.
Допоміжні інформативні характеристики:
Захист по доступу - це використовувані методи захисту від несанкціонованого доступу до інформації.
Захист від втрат - це засоби забезпечення гарантій передачі інформації.
Сервісні характеристики:
Зв’язність - це розмір блоків інформації, що передаються, максимальна віддаль між окремими системами, швидкість передачі.
Доступність - це властивість доступу до ресурсів, багатоканальність.
Перетворення - це забезпечення сумісної роботи абонентів, що працюють в системах з різними характеристиками.
Під’єднання до INTERNET.
Для під’єднання в мережу INTERNET, як правило, використовується два типи мережних комп’ютерів: мережний термінал і мережна робоча станція. Перший дозволяє користувачеві прямий доступ в INTERNET. Мережна робоча станція передбачає розподіл розрахунків як на сервері, так і на робочих станції, тобто, є, по суті, розвитком технології “клієнт-сервер“. Основна ідея розподілу обробки даних полягає в тому, що декілька компонентів мережі (комп’ютерів або ж процесів) кооперуються для виконання одної задачі. З початку 90-х років саме така архітектура стає найпопулярнішою для реалізації інформаційної системи організації. Це викликано як специфікою сучасних організацій (територіальна розкиданість, необхідність