даний момент часу.
Способи передачі даних в локальних обчислювальних мереж.
Для передачі даних в мережі використовуються такі основні способи:
Комутація каналів. Мережа комутації каналів працює так, що вона встановлює весь шлях із з’єднаних ліній від відправника до адресата. Цей повний шлях встановлюється з допомогою спеціальних повідомлень сигналізації, які самі прокладають собі шлях по мережі і займають канали після їх проходження. Після встановлення шляху сигнали повідомляють джерело про можливість починати передачу, і всі канали цього шляху пізніше використовуються одночасно. Весь шлях залишається зв’язаним цією передачею (незалежно від того чи використовується він чи ні), і тільки після того коли один з абонентів звільнює ланцюжок зв’язку - всі канали звільняються. Основною перевагою методу комутації каналів є можливість використання широко розгалуженої системи телефонних каналів. Наприклад, описаний метод використовується в телефонії.
Комутація повідомлень. При комутації повідомлень у визначений момент часу використовується тільки один канал для даної передачі (між двома сусідніми вузлами комутації, а між двома наступними - інший канал). Повідомлення спочатку передається від джерела до другого вузла на його шляху; після прийому повідомлення цим вузлом вибирається наступний вузол в напрямі адресата у відповідності з маршрутизацією. Якщо канал зайнятий, тоді повідомлення очікує черги і передача продовжується після звільнення каналу. Таким чином, при передачі по мережі з проміжним збереженням, повідомлення перестрибує через ділянки мережі від одного вузла до іншого, використовуючи в кожен момент часу тільки один канал. Для нормальної роботи мережі і ефективного використання каналів вимагається велика кількість пристроїв проміжного запам’ятовування. Класичним прикладом є телеграфна мережа і системи електронної пошти.
Комутація пакетів. Метод комутації пакетів нагадує метод комутації повідомлень, з тою різницею, що повідомлення розбиваються на частини (пакети), кожен з яких має встановлену максимальну довжину. Ці пакети нумеруються і помічаються деякою адресою (як і при комутації повідомлень) і прокладають собі шлях по мережі (методом передачі з проміжним зберіганням), яка їх комутує. Таким чином, множина пакетів одного повідомлення може передаватися одночасно, що є найбільшою перевагою цього методу. Приймач здійснює зшивку повідомлення з пакетів у відповідності з їх нумерацією і відправляє його адресату. Завдяки можливості не нагромаджувати повідомлення цілком у вузлі мережі при передачі не вимагається додаткових пристроїв запам’ятовування.
Порівняльна таблиця можливостей способів передачі даних.
Таблиця
Порівняльні характеристики розглянутих способів передачі даних приведені в таблиці 1.
№ | Параметри передачі даних | Комутація каналів | Комутація повідомлення | Комутація пакетів
1 | Швидкість передачі | Найбільша | Найменша | Середня
2 | Надлишковість | Найменша | Середня | Найбільша
3 | Можливість діалогу | Є | Нема | Є
4 | Затримка встановлення з’єднання | Найбільша | Середня | Найменша
5 | Використання каналу | Найкраще | Середнє | Найгірше
6 | Потреба в проміжній пам’яті | Відсутня | Велика | Обмежена
7 | Імовірність відмови через зайнятість каналу | Найбільша | Найменша | Середня
8 | Можливість роботи абонентів з різними швидкостями і типами терміналів | Ні | Є | Є
Поняття про розподілені та взаємодіючі процеси в локальних мережах.
Сьогодні робочими станціями в локальних мережах є, як правило, персональні комп’ютери. Окремі користувачі (різні посадові особи підрозділів фірми) використовують на робочих станціях свої прикладні системи, які є визначеними функціональними задачами або комплексами задач (функціональними підсистеми). Виконання довільної функціональні задачі пов’язано з поняттям обчислювального процесу або просто процесу. Такі територіально розподілені та взаємодіючі процеси в локальних мережах можуть бути реалізовані на основі одної з двох глобальних концепцій:
перша встановлює довільні зв’язки між процесами без функціонального середовища між ними;
друга визначає зв’язки тільки через функціональне середовище.
Очевидно, що в першому випадку процес А користувача відповідає за правильність розуміння іншого процесу В, зв’язаного в даний момент з процесом А. Для забезпечення правильної взаємодії процесів необхідно мати в складі операційних систем засоби теледоступу до кожного із з’єднуваних процесів та достатні ресурси. Оскільки передбачити такі засоби на всі види процесів нереально, то процеси в локальній обчислювальній мережі з’єднуються за допомогою функціонального середовища, що забезпечує виконання визначеного переліку правил - протоколів зв’язку процесів.
Багаторівнева модель міжпроцесних взаємодій.
Реалізація розподільчої служби зв’язку передбачає кооперацію між складовими системами, а правила, які регулюють такі операції, складають протокол. В моделі міжпроцесних взаємодій між окремими системами можна виділити декілька взаємонезалежних рівнів, на яких проводиться узгодження процесів обміну інформацією. Стандартами передбачається семирівнева модель архітектури мережі --базова еталонна модель взаємодії відкритих систем (OSI). Проте на практиці, зокрема в мережі Internet, число цих рівнів менше. Основними з них є:
Прикладний рівень (application) - в його компетенції знаходяться функції, пов’язані з організацією міжпроцесних взаємодій. Прикладний рівень містить прикладне забезпечення користувача та необхідне управління і забезпечує загальні базові функції (електронна пошта, обробка текстів і редагування, передача файлів і доступ до них, ввід і обробка інформації); спеціальні проблемно-орієнтовані функції (інформаційний пошук, управління базами даних, робота з електронними таблицями) та загальні службові функції (приєднання користувача до прикладення, перевірка санкціонованості доступу, доступ до довідкових даних).
Рівень представлення (presentation) забезпечує незалежність прикладних процесів від різних форм представлення даних і містить засоби перетворення даних, форматів і кодів, виконуючи наступні функції: синтаксичні та форматні перетворення символів, керуючих знаків, типів і полів даних, сторінок екранів; структурні перетворення синтаксичного та семантичного типів, необхідних як для доступу до файлів, так і для управління форматами відображень, графічними атрибутами.
Сеансний рівень (session) забезпечує механічну організацію і формування структури взаємодій між прикладними процесами.