інших організацій (особливо університети і урядові організації) почали створювати власні мережі на тих самих засадах. Ці мережі почали об’єднуватися між собою, створюючи єдину мережу з спільним адресним простором (на зразок того, як усі телефонні станції одного міста підтримують єдину систему телефонних номерів). Ця єдина мережа (чи мережа мереж, сукупність мереж) і почала називатися Internet.
До речі, розроблені на гроші Міністерства Оборони США засади організації Internet, які забезпечували безперервність її роботи, виявилися настільки ефективними, що само Міністерство Оборони США не змогло відімкнути Ірак від Internet під час ірако-кувейтської війни – при перекритті однієї лінії зв’язку з Іраком маршрутизатори Internet зараз же автоматично перемикалися на інші лінії.
Якщо роздивлятися мережу Internet на нижчому рівні, то вона дозволяє пересилати пакети даних з одного підімкненого до Internet комп’ютера на будь-який інший, незалежно від того, чи поєднані вони між собою, чи ні (як це найчастіше усього і буває). Маршрутизатори Internet автоматично вибирають оптимальний маршрут для доставки пакетів даних до місця призначення. На цій основі були розроблені різноманітні служби, які використовують можливості Internet. До середини 90-х років в основному використовувалися:
електронна пошта – з її допомогою можна послати електронний лист (текст чи будь-який файл, перетворений в текстовий вид) будь-якому користувачу Internet. Час доставки листів – звичайно не більше кількох годин, а іноді – кілька хвилин;
телеконференції – це обмін поглядами за допомогою електронних листів щодо тих чи інших тем. Кожен користувач Internet може підписатися на телеконференції, які його цікавлять (усього їх кілька десятків тисяч, і присвячені вони найрізноманітнішим темам – від проблем використання лазерних принтерів до психологічних розладів у трансвеститів), при цьому користувач буде отримувати усі листи, які відсилаються у відповідні телеконференції, а може і сам висловити свою думку чи відповісти на чиєсь питання;
сервери новин – вони розсилають новини за тією чи іншою темою у вигляді електронних листів. Користувач Internet може підписатися, наприклад, на отримання біржевих сводок, політичних пліток тощо;
файлові сервери (або FTP-сервери) – зберігальні файлів. На них зберігаються тексти документів, програми, тексти книг тощо. Кожен користувач Internet може отримати зміст FTP-сервера або будь-який з файлів, які на ньому зберігаються, у вигляді електронного листа, відіславши електронний лист зі спеціально підготованим запитом на FTP-сервер. Можливі прогляд змісту і отримання файлів і в діалоговому режимі (в режимі Telnet – віддаленого терміналу);
служби пошуку – дозволяють знайти потрібний документ на ввімкнених в Internet FTP-серверах. Пошук може вестися за ключовими словами та іншими характеристиками документа. Задати запит службі пошуку можна в діалоговому режимі або відіславши до неї спеціально оформлений електронний лист.
Виникнення World Wide Web
Поки користь від Internet обмежувалась можливістю використання перерахованих вище служб, Internet використовувалась в основному в науковому (передусім університетському) середовищі, головним чином, для електронної пошти. І тільки десь в 1993-1994 роках становище докорінно змінилося. Internet стала цікава усім, до неї підключались домохозяйки і бізнесмени, феминистки і революціонери, гитаристи і політики. Колькість користувачів Internet стала лавінообразно збільшуватись – в кілька разів за рік. Причиною цього явища стала поява і широке впровадження в мережі Internet нової служби (або підсистеми) – World Wide Web, в буквальному перекладі – всесвітньої паутини (скорочено WWW або Web).
World Wide Web – це усесвітня розподілена база гіпертекстових документів, яка входить до складу Internet. Кожен комп’ютер, який має постійний зв’язок з Internet, можна використовуватися як Web–сервер.
До того ж, усі інші мережі використовували оффлайновий зв’язок, тобто працювали в режимі електронної пошти, і лише Internet, з виникненням World Wide Web, запровадив онлайновий зв’язок, тобто доступ до інформації на віддалених серверах в реальному часі, а не пересилка потрібних документів на свій комп’ютер.
Будь-який користувач, який має діалоговий (онлайновий) зв’язок з Internet, може з’єднатися з будь-яким Web-сервером за допомогою програми просмотру (Web-броузера). Для цього необхідно вказати лише електронну адресу Web-серверу.
Зручність World Wide Web саме в її гіпертекстовості, тобто в існуванні на так званих Web-сторінках підкреслених слів (ссилок). Натискаючи мишею на ссилку, можна перейти до іншої Web-сторінки, де пояснюється ця ссилка. Так, натискаючи на різні ссилки, можна за 1-2 хвилини проскакати по Web-серверах в десятці різних країн.
Після відкриття Web, з’явилося ще кільна цікавих і дуже зручних можливостей, наприклад IRC, ICQ, спілкування в режимі реального часу з використанням передачі голосу і відео. IRC (Internet Relay Chat/передача розмови по Internet) – система, яка дає змогу людям спілкуватися в реальному часі в текстовому режимі. Текст, який набирається користувачем на клавіатурі, після введення й передачі з’являється на екранах усіх учасників IRC. Існує велика кількість chats (розмов) практично на будь-яку тему. А ICQ – це ніби віртуальний інтернетівський пейджер.
Web-броузери
Для того, щоб продивлятися Web-сторінки, існують спеціальні програми – Web-броузери (наприклад Netscape Navigator фірми Netscape Communications і InterNet Explorer фірми Microsoft). Вони мають дуже зручні можливості для перегляду Web-сторінок, наприклад, повертатися до однієї з попередніх сторінок, запам’ятовувати розміщення сторінок, які зацікавили, записувати Web-сторінки на диск комп’ютера, продивлятися графіку, визначати власні засоби для перегляду і відтворення (наприклад, звуків), продивлятися кілька Web-сторінок одночасно і автоматично обновляти Web-сторінки, які переглядаються. Окрім того, Web-броузери мають зручні засоби для роботи з традиційними послугами InterNet – FTP-серверами, серверами новин, електронною поштою, телеконференціями, довідковими системами Gopher, Archie і т.д.
Для комерційних пропозицій в Web-броузери були вбудовані засоби обміну зашифрованими повідомленнями. Вони дозволяють