Визначення критеріїв і умов задачі.

Розв’язком проблеми може бути єдина або декілька альтернатив, із великої їх кількості. В зв’язку з цим потрібно встановити критерії і умови розв’язання поставленої задачі. Розв’язок вважається простим, якщо він вибраний згідно єдиного критерію, - в іншому випадку розв’язок вважається складним. Простий розв’язок отримується на основі деякої економіко-математичної моделі, яка містить критерій оптимальності та обмеження (закодовані визначеним чином дані про стан керованого об’єкта, які по тих чи інших причинах допустимі або ж ні). Критерій ефективності повинен об’єктивно та повно в кількісному вимірі характеризувати ефективність і при цьому бажано, щоб він відображав певний фізичний чи економічний зміст.

Складні рішення приймаються з врахуванням декількох факторів, по кожному з яких встановлюється критерій оптимальності (принцип Парето). В цьому випадку розв’язок знаходиться, як неминучий компроміс між цими критеріями.

Формулювання задачі.

Встановивши критерії та обмеження, можна сформулювати задачу з врахуванням ряду напрацьованих на практиці варіантів відповідних дій (змін керованих факторів). Одним з варіантів реакції може бути: по-перше, усунення причин, що викликали проблему або зміну їх характеристик; по-друге, відшукання кращого способу адаптації відповідного варіанту до середовища; по-третє, відхід від негативної ситуації. Не виключаються і комплексні варіанти дій.

Побудова моделі.

Побудова моделей вимагає глибокого знання суті модельованих процесів. На вибір моделі впливають не тільки сформульована задача і потрібна точність розв’язку, але й доступна точність та детермінованість вхідних даних. При розв’язанні задачі можуть використовуватися, як широкий спектр методів математики, так і евристичні знання. Особливе значення має нагромадження досвіду про методи і результати вирішення подібних проблем в минулому, як в даній організації, так і в подібних. При виборі способів розв’язування проблеми не можна не враховувати вимоги їх практичного застосування: певних розмірів витрат, рівень стабільності і збалансованості функціонування об’єкту і заданого рівня достовірності очікуваної ефективності. При цьому спеціалісти переконалися, що краще прийняти наближене рішення, яке виконується, ніж точне, нікому не потрібне через неможливість реалізації.

Прогноз та оцінка можливості реалізації і наслідків альтернатив.

Вибір найкращого розв’язку повинен опиратися на визначенні можливості реалізації, цінності і корисності. Можливість реалізації оцінюється наявністю ресурсів, часу та інших додаткових вимог. Цінність та корисність визначаються ефективністю, отриманою на виході. Насправді, дуже рідко можна точно спрогнозувати наслідки реалізації рішень і тим більше повністю формалізувати цей процес. При прогнозуванні можна використати експертні та статистичні методи. Експертний метод базується на думках спеціалістів, які висловлюються індивідуально чи колективно. Прикладом цьому може бути двохетапний дельфійський метод групової експертної системи. У відповідності з ним на першому етапі експерти дають незалежну оцінку, а на другому, отримавши оцінки інших, проводять кінцеву переоцінку.

Визначення та уточнення критерію вибору альтернатив.

Вибір розв’язку повинен враховувати і суб’єктивні фактори, такі, як взаємовплив особи і колективу, загального стану економіки, суспільства, компетентність, досвід та інші якості керівника. На цьому етапі потрібно узгодити рішення з точки зору отриманого розв’язку за допомогою шаблонів і базисної інформації та досвіду, нагромаджених в процесі управління.

Узгодження і вибір рішення.

Цей етап може включати підтримання або ж ні запропонованого рішення певним колом осіб всередині системи шляхом візування, обговоренням на нарадах, зборах, колегіях і т.д. Суттєве значення при цьому має правильна організація узгодження рішення при використанні групової або колективної форми його прийняття. Узгодження може проводитися і з елементами зовнішнього середовища.

Прийняття рішення є по суті затвердження найкращої з альтернатив особою, яка має на це право і яка несе персональну відповідальність або, звичайно, однією з них. Представлення права вибору рішення попередньо обговорюється і залежить від характеру розглядуваної проблеми, рівня централізації чи децентралізації управління та іншого. В основі вибору в неявному вигляді може лежати певна модель чи процедура, - від прямого перебору і співставлення альтернатив до розвинутих евристичних і формальних методів.

Оформлення рішення і підготовка до реалізації.

На цьому етапі рішення перетворюється з інтелектуальної концепції в поведінку організації. Може з’явитися необхідність в залученні додаткових кадрів, їх перепідготовці, придбанні нового обладнання та проведенні інших заходів. Все це повинно бути передбачено прийнятим рішенням і здійснено в період підготовки до реалізації рішення.

В складних випадках для контролю ходу підготовки рішення потрібно насамперед формалізувати поставлену проблему і використати математичні методи аналізу (наприклад, сіткові методи).

Реалізація рішення і контроль ефективності.

Рішення реалізують виконавці. Якщо при цьому вони володіють арсеналом відповідних дій на заздалегідь відомі варіанти очікуваних подій, тоді в багатьох випадках можуть самостійно розпізнавати ситуацію, реагувати на зміни і “гасити” збурення, не завантажуючи локальними проблемами систему управління вищого рівня.

Після вводу рішення в дію повинен бути забезпечений контроль за його виконанням і ефективністю. Якщо при реалізації рішення виникають труднощі, тоді їх розглядають, як нові проблеми.

Вдосконалення процесу прийняття рішень на основі взаємоув’язки інформаційної та предметної технологій.

З точки зору управління будь-які підприємство, установу чи організацію можна розглядати, як інформаційну систему, яка складається з елементів, зв’язків між ними, по яких циркулює деяка інформація з визначеними стандартами і методами представлення, обробки та пересилання. На основі розглянутого формалізованого процесу прийняття рішення для управління організацією в залежності від складності проблеми потрібно проробляти великі обсяги