даних по волоконно-оптичних каналах), а інша - волоконний канал (Fibre

Channel). Двома словами їх долю можна описати так: вони обидві використовувалися

у магістральних мережах, але жодна з них так і не стала доступна непосредствен¬

але кінцевому користувачеві. У обох випадках управління станціями осуществ¬

лялось дуже складними методами, що привело до необхідності створення до¬

рогостоящих, складних мікросхем. Урок з цієї історії слід було б витягувати

тільки такий: KISS (Keep It Simple, Stupid! - «He будь дурнем і спрощуй», -

одна із заповідей розробника).

Так або інакше, негативний досвід - ето теж досвід, і після невдалої по¬

тортури створення волоконно-оптичних локальних мереж виникла множина

Ethernet-сетей, що працюють з швидкостями понад 10 Мбіт/с. Багатьом пріложе¬

ніям був потрібний висока пропускна спроможність, і тому з'явилися 10-ме-

габітниє ЛВС, зв'язані лабіринтами кабелів, повторітелей, мостів, маршру¬

тізаторов і шлюзів. Мережевим адміністраторам іноді здавалося, що система

тримається ледве-ледве і може розвалитися від будь-якого дотику.

Ось при таких обставинах в 1992 році інститут IEEE почав перегляд

стандартів і дав замовлення комітету 802.3 виробити специфікацію швидших

мереж. Одна з пропозицій полягала в тому, щоб зберегти 802.3 без ізмене¬

ній і просто збільшити швидкість роботи. Інше полягало в тому, щоб пол¬

ностью його переробити, забезпечити новим набором функцій - наприклад, обеспе¬

чить можливість передачі даних реального часу, оцифрованій мові.

При цьому пропонувалося зберегти стару назву стандарту (такий коммерче¬

ський прийом). Після деяких коливань комітет вирішив все-таки змінити

лише швидкість роботи 802.3, а решту всіх параметрів залишити колишніми.

Прихильники знехтуваної пропозиції поступили так, як в цій ситуації по¬

ступила б будь-яка людина, пов'язана з комп'ютерною індустрією: вони хлопну¬

чи дверима, організували власний комітет і розробили свій стандарт

(власне, 802.12), який, втім, з тріском провалився.

Комітет 802.3 вирішив продовжити лінію старого доброго Ethernet по сле¬

що дме трьом міркуванням.

1. Необхідність зворотної сумісності з тими, що існують ЛВС Ethernet.

2. Боязнь того, що в новому протоколі можуть розкритися несподівані проблеми.

3. Бажання встигнути переробити стандарт до того, як зміниться технологія в це¬

лом.

Робота йшла досить швидко (по мірках комітету стандартизації), і вже в

червні 1995 року офіційно оголосили про створення стандарту 802.Зи. З техніче¬

ськой точки зору, в нім немає нічого нового в порівнянні з попередньою верси¬

їй. Чесніше було б назвати це не новим стандартом, а розширенням 802.3

(щоб ще більше підкреслити зворотну сумісність з ним). Оскільки

жаргонна назва «Швидкий Ethernet» використовується вже практично всіма

то і ми слідуватимемо цій моді.

Основнаяїдея швидкого Ethernet досить проста: залишити без змін

всі старі формати кадрів, інтерфейси, процедури і лише зменшити біто¬

вий інтервал з 100 не до 10 не. Як це технічно здійснити? Можна сько¬

бенкетувати принцип, вживаний з 10Base-5 або lobase-2, але в 10 разів умень¬

шити максимальну довжину сегменту. Проте переваги проводки 10base-t

були такі незаперечні, що практично всі системи типу «швидкий Ethernet»

в результаті бувальщини побудовані саме на цьому типі кабелю. Таким чином, в би¬

стр Ethernet використовуються виключно концентратори (хаби) і коммута¬

тора; ніяких моноканалів з відгалужувачами типу «зуб вампіра» або з BNC-

коннекторами тут немає.

Проте деякі технічні рішення все ж таки необхідно було ухвалити.

Найважливіше питання полягало в тому, які типи кабелів підтримувати. Од¬

ним з претендентів була витаючи пара категорії 3. Основним аргументом в його

користь було те, що практично всі західні офіси вже були обладнані по

крайньому заходу чотирма витими парами категорії 3 (а то і краще): вони ісполь¬

зовалісь в телефонних лініях, і їх довжина (до найближчого телефонного щита)

складала не більше 100 м. Іноді можна було зустріти два таких кабелю. Та¬

ким чином, можна було встановити в організаціях швидкий Ethernet, і для

цього не потрібно було перекладати кабель у всій будівлі. Це було дуже су¬

щественно для багатьох.

Була у всьому цьому лише одна незручність: виті пари третьої категорії

нездібні передавати сигнали, що змінюються із швидкістю 200 мегабод

(100 Мбіт/с з манчестерським кодуванням) на 100 м (саме таке макси¬

мальноє відстань між комп'ютером і концентратором, встановлене стан¬

дартом для 10base-t, див. табл. 4.1). Виті пари категорії 5 з таким завданням спра¬

вилися б без всяких проблем, а для оптоволокна це і зовсім смішна цифра.

Треба було знайти якийсь компроміс. Не мудруючи лукаво, комітет 802.3 раз¬

вирішив застосовувати всі три типи кабелів, як показано в табл. 4.2, при умові, що

вирішення на основі витої пари третьої категорії будуть трохи живіше і зможуть

забезпечити необхідну ємкість каналу.

У схемі 100base-4t, що використовує виту пару категорії 3, сигнальна сько¬

рость складає 25 Мгц, що лише на 25 % більше, ніж 20 Мгц стандарту

Ethernet (пам'ятаєте, що в манчестерському кодуванні, показаному на мал. 4.15

потрібна подвоєна частота). Щоб досягти потрібною пропускний способно¬

сті, в схемі 100base-4t застосовуються чотири виті пари. Оскільки стандартні

телефонні кабелі протягом десятиліть якраз і складалися з чотирьох витих

пара, більшість організацій можуть запросто ними скористатися в нових це¬

лях. Для цього, правда, доведеться залишити весь офіс без телефонів, але це, согла¬

ситесь, не найвища ціна за можливість швидше отримувати електронну

пошаную.

З чотирьох витих пар одна завжди прямує на концентратор, одна - від

концентратора, а дві ті, що залишилися перемикаються залежно від поточного на¬

правління передачі даних. Для досягнення швидкості 100 Мбіт/с від манче¬

стерського кодування довелося відмовитися, проте, враховуючи сьогоднішні

тактові частоти і невеликі відстані між станціями ЛВС, без нього

цілком можна обійтися. Крім того, по лінії посилаються трійкові сигнали

тобто 0, 1 або 2. При використанні трьох витих пар у напрямі передачі

даних це означало передачу 1 з 27 можливих символів за один такт, тобто

4 бита плюс деяка надмірність, що при тактовій частоті