але повинна настроюватися на довжину хвилі передавача
для отримання даних. Настройка довжини хвилі здійснюється за допомогою ін¬
терферометра Фабрі-перо або Маха-цандера, що відсікає всі довжини хвиль
які не входять в необхідний діапазон.
Розглянемо тепер, як станція А встановлює канал зв'язку класу 2 з
станцією В, наприклад, для перенесення файлів. Спочатку станція А настроює
свій приймач даних на канал даних станції В і чекає інтервалу стану.
У цьому інтервалі повідомляється, які інтервали, що управляють, вільні в дан¬
ний момент, а які зайняті. Так, на мал. 4.10 ми бачимо, що з восьми управ¬
ляющих інтервалів станції У вільні тільки інтервали 0, 4 і 5. Останні
інтервали зайняті (помічені хрестиками).
Станція А вибирає один з вільних інтервалів, наприклад, інтервал 4
і вставляє в нього своє повідомлення із запитом на зв'язок (CONNECTION REQUEST). По¬
ськольку станція В постійно прослуховує свій канал, що управляє, вона бачить
запит і вирішує встановлення зв'язку, призначаючи інтервал 4 станції А. Ето на¬
значення оголошується в інтервалі стану каналу, що управляє. Коли стан¬
ция А бачить це призначення, вона розуміє, що односторонній зв'язок встановлений.
Якщо станція А запрошувала двосторонній зв'язок, той же алгоритм повторюється
з тією різницею, що тепер станція В запрошує зв'язок у станції А.
Може трапитися так, що станції Л і З одночасно намагатимуться захва¬
тіть інтервал 4 станції Ст. В цьому випадку інтервал не дістанеться нікому. Обидві
станції відмітять це, відстежуючи інтервал полягання в каналі, що управляє
станції В. После цього станції Аї З почекають протягом випадкового інтервалу
часу і спробують ще раз.
Таким чином, у кожної станції є безконфліктний спосіб послати дру¬
ой станції коротке повідомлення, що управляє. Щоб переслати файл, стан¬
ция А посилає станції В повідомлення, що управляє, приблизно такого содержа¬
нія: «Будь ласка, проглянете мої вихідні дані в інтервалі 3. Там для
вас є кадр даних». Отримавши повідомлення, що управляє, станція В настроює
свій приймач на вихідний канал станції А, щоб прочитати інформацион¬
ний кадр. Залежно від протоколу більш високого рівня, станція В може
використовувати той же самий механізм, щоб при необхідності послати обрат¬
але підтвердження.
Проблема може виникнути, якщо станції А до З одночасно сполучені з
станцією В і при цьому обидві раптом запропонують станції В подивитися в інтервал 3.
Станції В доведеться вибрати випадковим способом одну із станцій, при цьому
інша передача буде втрачена.
Для трафіку з постійною швидкістю передачі даних використовується одна з
різновидів цього протоколу. Коли станція А просить про надання свя¬
зі, вона одночасно із запитом говорить щось таке: «Можна я посилатиму
вам кадр в інтервалі 3?» Якщо станція В може прийняти його (тобто інтервал 3
вільний), встановлюється з'єднання з гарантованою пропускний способ¬
ностью. Інакше станція А може спробувати змінити своє предло¬
женіє, вибравши інший вільний інтервал.
Для трафіку третього типу (дейтаграмма) використовується ще один варіант
протоколу. Замість того щоб вставляти запит CONNECTION REQUEST тільки що
знайдений інтервал (4), що управляє, станція пише повідомлення DATA FOR YOU IN
SLOT 3 («дані для вас в інтервалі 3»). Якщо станція У вільна під час сле¬
дуючого інтервалу 3, передача буде успішною. Інакше кадр з дан¬
нимі втрачається. При такому зв'язку з'єднання не потрібне.
Можливі декілька варіантів реалізації всього протоколу. Наприклад, вме¬
сто того щоб надавати кожній станції свій канал, що управляє, можна
розподілити один канал, що управляє, між всіма станціями. Кожній стан¬
циі надається блок інтервалів в кожній групі; таким чином, неськоль¬
до віртуальних каналів ефективно мультіплексируются в одному фізичному.
Крім того, для кожної станції можна використовувати тільки один настраї¬
ваємий приймач і один передавач, що настроюється. Для цього кожен канал
станції ділиться на т інтервалів, що управляють, за якими буде слід
я + 1 інформаційний інтервал. Недоліком такого підходу є те, що
відправникам доведеться довше чекати інтервал, що управляє, і подальші
кадри даних теж зрушаться далі, оскільки між ними розташовуються
кадри, що управляють.
Розроблено і реалізовано безліч WDMA-протоколов, що розрізняються
у деталях. У деяких один канал управління, у інших - декілька. У некото¬
рих затримка розповсюдження враховується, в деяких - ні. Одні учитива¬
ют час настройки, інші - ні. Протоколи також розрізняються складністю
обробки, пропускною спроможністю і масштабованістю. Завдяки большо¬
му числу використовуваних частот систему іноді називають DWDM (Dense
Wavelength Division Multiplexing - мультиплексування по довжині хвилі висо¬
який щільність). Додаткову інформацію див. в (Bogineni і ін., 1993; Chen
1994; Goralski, 2001; Levine and Akyildiz, 1995).
Протоколи безпровідних локальних мереж
Із зростанням частки переносних комп'ютерів і засобів зв'язку росте і потреба в їх з'єднанні із зовнішнім світом. Навіть найперші мобільні телефони можуть зв'язуватися з іншими телефонами. У перших портативних комп'ютерів такої здатності не було, проте незабаром широкого поширення набули модеми. Щоб перейти в підключений режим (on-line). Необхідність підключення до фіксованої мережі означала, що комп'ютери були переносними, але не мобільними.
Щоб називатися мобільними, портативні комп'ютери повинні використовувати для зв'язку радіо (або інфрачервоні хвилі). В цьому випадку їх власники зможуть читати і посилати листи по електронній пошті, знаходячись в автомобілі або на катері. Систему, що складається з портативних комп'ютерів, що спілкуються по радіо, можна розглядати як безпровідну локальну мережу - ми вже обговорювали це в розділі «Безпровідні ЛВС: 802.11». Властивості таких мереж відрізняються від властивостей звичайних локальних мереж, таким мережам потрібні спеціальні протоколи управління доступом до носія (MAC). У даному розділі ми познайомимося з деякими з цих протоколів. Докладніше про безпровідні локальних мережах можна прочитати в (Geier, 2002; О'нага and Petrick, 1999).
Звичайна конфігурація безпровідних локальних мереж має на увазі наявність офісної будівлі із заздалегідь розміщеними в нім базовими станціями (називаються також точками доступу). Всі