знань одержати нові знання.
Автоматичне відтворення висловлень, написаних природною мовою, мовою формальних систем типу логіки предикатів першого ступеня спеціалісти називають розумінням природної мови. Дослідження у цій галузі, що провадяться з 60-х років XX ст., не мали серйозних успіхів, оскільки проблема перекладу з природної мови на штучну мову логіки виявилася надзвичайно складною.
Загальному розв'язанню зазначеної проблеми заважає обмеженість знань про те, яким чином людина розуміє інформацію, повідомлену природною мовою. А ще зовсім недавно здавалося, що створення теорії граматичного розбору речення — справа близького майбутнього.
З другої половини 50-х років XX ст. більшість лінгвістичних теорій розроблялася як теорії синтаксису. Про те, що являє собою поняття «синтаксис» у сучасній лінгвістиці, можна сказати словами Дж. Лайонза. Синтаксис мови, на думку вченого, — це певна кількість правил, які об'єднують і пояснюють розподіл словоформ у реченнях. Ця характеристика передбачає належність кожної словоформи до одного чи кількох класів форм. Класи форм не можна плутати з частинами мови (іменник, дієслово, прикметник тощо), оскільки частини мови є класами лексем (наприклад: «хлопчик», «бігти»), а не класами словоформ (наприклад: «хлопчик, хлопчики», «біжить, біжать»).
Значний внесок у розвиток лінгвістичної теорії як теорії синтаксису в другій половині XX ст. зробили американські вчені Р. Монтегю (1930— 1971) і Н. Хомський (нар. 1928).
Передумови для створення абсолютно нового типу граматики, наведеного у працях цих вчених, було закладено в 30-ті роки XX ст. завдяки розвиткові математичної теорії рекурсивних функцій, створенню «машини Тьюрінга» та ін. Втім, нові моделі граматики не є моделями для машинного програмування, хоча Монтегю та Хомський так чи інакше орієнтувалися на технологічні підходи до побудови абстрактно-теоретичних моделей граматики.
Монтегю вважав синтаксис галуззю математики (!), а синтаксис англійської мови — такою ж мірою частиною математики, як геометрія чи теорія чисел. Така позиція визначає стратегію вченого щодо природних мов, а саме: він їх вивчає, користуючись технікою, аналогічною техніці математиків, які вивчають формалізовані мови в межах математики.
Мета програми досліджень Монтегю полягає у створенні математично елегантної знакової теорії природної мови. Для досягнення цієї мети вчений відкидає твердження тих, хто визнає принципову відмінність між формальними й природними мовами.
Доктрина Монтегю не справила такого сильного впливу на лінгвістів, як генеративно-трансформаційна граматика
американського вченого Хомського, чиє розуміння синтаксису було більш наближене до реальної практики лінгвістичних досліджень.
Генеративна граматика виходить далеко за межі традиційної, яка не забезпечує себе точними й повними правилами, а лише ілюструє регулярності структури речень за допомогою прикладів і контрприкладів без точного визначення меж, у яких ці правила є дійовими.
Є багато типів генеративних граматик, але сьогодні домінують два з них: 1) граматика, яка розрізняє глибинні й поверхневі структури; 2) граматика, яка цього не робить.
Глибинна структура є вихідною, такою, що визначає смисловий зміст речення. Поверхнева структура — це фізична форма актуальних висловлень у вигляді звукової мови, письмових текстів тощо.
Вважають, що глибинна структура у формальному плані є загальною для всіх мов, хоч у різних мовах вона може бути по-різному реалізована. Трансформаційні правила, які перетворюють глибинні структури у поверхневі, так само неоднакові у різних мовах. Серед трансформаційних правил є такі, що дають змогу формувати запитання, накази тощо.
На думку Хомського, граматична теорія, якщо вона прагне бути адекватною реальному досвідові, має пояснювати не лише факти мови, але й лінгвістичну інтуїцію того, хто говорить. У цьому плані нова лінгвістична теорія є водночас описом і поясненням мовної компетенції, тобто типу граматичного знання, властивого конкретній людині. Але в такому разі з усією визначеністю накреслюється вихід за межі лінгвістики у сферу філософії та психології. Цього не заперечує і сам Хомський, який у своїх працях 60-х років починає характеризувати лінгвістику як галузь когнітивної (пізнавальної) психології й виступати за реабілітацію вчення Декарта* про природжені ідеї з метою остаточного пояснення механізму засвоєння дитиною рідної мови.
Хомський даремно намагався трансформувати принципи своєї «універсальної граматики» у сумнівну гіпотезу про генетич'ний (біологічний) фонд мовних здібностей. На його думку, перевірити цю гіпотезу можна не тільки з психофізіологічної позиції, а й з лінгвістичної, виявляючи природжені властивості інтелекту способом конструювання «універсальної граматики». Правила подібної граматики утворюють своєрідну проекцію істотних властивостей інтелекту людини. За словами відомого американського кібернетика Дж. Вейценбаума, найсерйозніше значення в розробках Хомського мають не систематичні записи граматичних правил природних мов, а гіпотеза, згідно з якою людина генетично нгтілена високоспеціалі-зованими здібностями й відповідним набором обмежень, що спільно визначають число та характер ступенів свободи, спрямовують і встановлюють межі розвитку мови людини. Сам Вейценбаум не погоджувався з цією гіпотезою.
Специфіка концептуальних поглядів Хомського полягає у тому, що граматика розглядається як засіб, що відбиває або навіть точно відтворює внутрішнє несвідоме лінгвістичне знання людини, яка користується цим знанням для продукування й розуміння нескінченно великого числа речень.
Відхід Хомського від лінгвістики у сферу психології і навіть біології стверджує надзвичайну складність розв'язання проблеми автоматичного перетворення речень, написаних природною мовою, на мову формальних систем. Неясності, невизначеності й неточності, що містяться у смисловому змісті виразів природної мови, не дають змоги найдосконалішому комп'ютеру справитися з поставленою задачею. А люди у своєму повсякденному житті спокійно розв'язують задачі, що мають досить невизначений характер. Отже, щоб інтелектуальні системи типу ШІ мали такі здатності, слід навчити їх використанню нечітких знань.
Як уже зазначалося, теорія
|