Реферат - Побудова систем штучного інтелекту
16

нечітких множин Заде, яка є першою теорією, що оперує з неясністю й неточністю, зробила істотний внесок у розвиток ідей з ШІ. Наприклад, у межах цього підходу було розроблено нові мови нечіткого програмування, які забезпечили сприятливі можливості для ефективного оперування нечіткими даними й нечіткими знаннями. Проблема тут полягає в тому, щоб відповідні нечіткі знання були формалізовані. Поки цього не зроблено, нечіткі знання не можна використовувати у комп'ютерних програмах. Сьогодні спеціалістам іще не ясно, чи можна створити уніфіковані методи обробки нечітких знань різного типу. Тобто перед майбутніми програмістами — широке поле діяльності для розв'язання проблем, контури яких накреслено в найзагальніших рисах.
Контрольні запитання й завдання
1. Яке значення має логіка для кібернетики? ' 2. У чому полягає суть «машини Тьюрінга»?
3. Що таке репрезентація знань в «інтелектуальних системах» ?
4. Охарактеризуйте основні ідеї генеративно-трансформаційної граматики.
5. Чи можна застосовувати нечіткі знання у комп 'ю-терних програмах?
6. Назвіть основні галузі практичного застосування логічного інструментарію.

Замість висновків
Для науки її історія є путівником з минулого в майбутнє, корисним уроком, що допомагає знаходити нові й оригінальні варіанти вирішення того, що вже відоме й ще непізнане, але вже освоюється. Тому вважаємо за корисне подати в посібнику невелику главу, присвячену історичним кореням і етапам розвитку сучасної символічної логіки.
Становлення європейської логічної науки тісно пов'язане з ім'ям великого грецького філософа Арістотеля (384— 322 до н. е.), який не розглядав логіку як самостійну науку, а логічний аналіз вважав тільки необхідним інструментом будь-якої науки. Описуючи й характеризуючи логічний інструментарій мислення, філософ користувався словом «аналітика», що відбилося у назвах двох його трактатів — «Перша Аналітика», «Друга Аналітика». У цих трактатах було викладено вчення про умовивід і доведення.
Розглядаючи логічну проблематику, Арістотель прагнув виявити за допомогою аналізу основні закони усякого спору, що веде до істини. Ці закони він розумів як закони мислення. Звідси й веде свою традицію розгляд формальної логіки як науки, що вивчає мислення, точніше — логічні форми мислення. Прихильники такої, можна сказати, «мертвої традиції», самі того не бажаючи, відходять у бік психології мислення і тим самим віддаляються від вивчення «мови» науки і «мови» техніки. Однак є вчені, які під формальною (символічною) логікою розуміють теорію слідування, доведення, вивідності одних тверджень з інших у процесі міркувань (В. М. Костюк).
Важливий етап у розвитку ідей і методів логіки пов'язаний з філософською школою античних стоїків, фундатором якої був Зенон з Кітіона (333—262 до н. е.). Деякі сучасні вчені (П. С Попов, М. І. Стяжкін) не без підстав вважають, що досягнення стоїків у певному розумінні переважають те, що зробив Арістотель у цій галузі. Найціннішим у логічній спадщині стоїків є їхня ідея аксіоматичної будови логічних учень і внесок у розробку логіки модальностей. Не можна не підкреслити й той факт, що саме завдяки стоїкам до філософського лексикону увійшов термін «логіка» для позначення власне логічного розділу філософського знання.
Вельми високим був рівень розвитку логічної техніки у схоластичній логіці середньовічної Європи. Тому варто відразу застерегти тих, хто цікавиться історією логіки, від недооцінки інтелектуального генія вчених Середньовіччя.
Фундатором філософської схоластики в Західній Європі вважають шотландця Іоанна Скота Еріугену (бл. 810— після 877), який визначав логіку як науку про форму пізнання й про правила, якими має керуватися будь-яка наукова дисципліна.
Схоластична логіка сформувалася в XIII ст. До цього періоду належить діяльність талановитого філософа й логіка Іоанна Дунса Скота (бл. 1266— 1308), з чиїм ім'ям, до речі, пов'язана поява термінології, яка розрізняє абстрактні й конкретні поняття. Саме йому належить теоретичне уточнення поняття інтенції, широко вживаного в філософській і логічній літературі. До нього це поняття вживалося як синонім слова «увага».
Слідом за Дунсом Скотом великий внесок у розвиток логіки зробили Уїльям Оккам (бл. 1285— 1349), Раймунд Луллій (бл. 1235— 1315) та ін. Філософи Середньовіччя досягли успіхів у тонкощах логічного аналізу, у вдосконаленні абстрактної аргументації, а також у побудові досить цікавих логічних класифікацій. Завдяки цьому вони визначили наперед багато ідей сучасної символічної логіки, у тому числі ідеї логічної семантики й модальної логіки. Багато яскравих мислителів XIX— XX ст. належним чином оцінили досвід філософів Середньовіччя й використали його для розв'язання деяких сучасних теоретичних задач.
В історії логіки Нового часу багато високих злетів логіко-математичної думки, яка пов'язана з іменами таких мислителів, як Рене Декарт (1596— 1650), Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646— 1716), Джордж Буль (1815- 1864) та ін. Декарт першим висунув ідею загальної математики, яку потім розвинув Лейбніц, намагаючись створити універсальну мову науки за типом математичних символів. Саме завдяки працям логіків Нового часу було закладено міцний фундамент сучасної математичної логіки. Досвід їхніх теоретичних пошуків має неоціненне значення для розвитку сучасної логіко-філософської і логіко-мате-матичної думки. Без знання якщо не праць, то хоча б ідей, понять і методів Декарта, Лейбніца, Буля, Фреге, інших вчених цього періоду важко сподіватися на успіх під час розв'язання фундаментальних логіко-методологічних проблем, які хвилюють сучасне покоління вчених. Ґрунтовне знайомство з їхніми теоретичними поглядами є однією з обов'язкових умов для досягнення належного рівня наукової культури сучасними вченими.
На XX століття припадає бурхливий розквіт різних розділів логічної науки, активна участь логіків у розв'язанні нагальних практичних завдань, зумовлених особливостями сучасного науково-технічного прогресу. Плеяда вчених, яким належать значні

---

Сторінки: 1 2 3 4 5